Сьогодні перемогу визначає не лише кількість особового складу чи техніки. Вирішальними стають швидкість передачі інформації, стійкість зв’язку, захищеність даних, ефективність…
24 лютого президент рф путін оголосив про початок вторгнення до України. З того часу змінилося життя кожного українця. Хоробрі воїни зі зброєю в руках демонструють окупанту, що готові до останнього подиху відстоювати свободу своєї Батьківщини. І в час, коли російські війська в якійсь дикій агонії обстрілюють житлові квартали, лікарні, навчальні заклади, скидають бомби на мирне населення, наші люди, замість того, щоб дивитися на окупанта затравленим звіром, лише стискають зуби і показують ворогу поняття для нього абсолютно нове й невідоме — силу української єдності.
«Працюємо цілодобово, без вихідних»
Самовіддано воюють поруч із нашими військовими, але на своєму фронті, одеські медики. Це неймовірні люди, які з нуля розгорнули добровольчий мобільний шпиталь. Допомогу тут надають безкоштовно та цілодобово як цивільному населенню, так і військовим із різними видами захворювань та травм. Про роботу шпиталю кореспондентам АрміяInform розповів керівник закладу Олег Ломов.
— У мирний час тут був багатофункціональний медичний центр. У перший день війни із засновником цього центру Ігорем Гончаренком ми вирішили організувати безкоштовну медичну допомогу. Також додатково орендували приміщення під нами. Це бомбосховище. Нам пішли назустріч, і, з урахуванням обставин, платимо тільки тариф за утримання будинку та прибудинкових територій, а ще комунальні послуги, — розповідає Олег Ломов.
Він також зазначив, що починали свою роботу медики-добровольці невеличкою компанією з чотирьох осіб. За три тижні в команді шпиталю — понад 60 людей. Сюди приймають добровольцями як професійних медиків, так і людей без відповідної освіти.
— До нас щодня прибувають охочі допомагати.До роботи залучаються профільні спеціалісти, тобто хірурги, офтальмологи, стоматологи, психотерапевти, отоларингологи, медичні сестри, а також інтерни, парамедики та волонтери. Зокрема, відчутний внесок у роботу шпиталю зробила організація «Motor-Life Odessa» MCC та Міжнародного клубу альпіністів. Тож ми не самі, за що я неймовірно вдячний нашим людям, — говорить керівник закладу.
Він розповів, що шпиталь є багатофункціональним та різнонаправленим. За короткий час вдалося налагодити чітку роботу. Зокрема, у приймальному відділенні відбувається диференційна діагностика та огляд пацієнтів. Також створений імпровізований операційний блок, де працює анестезіологічно-реанімаційна та хірургічна бригади. Щоденно чергують до 10 людей, з них 4–5 цілодобово. Варто зауважити, що переважна більшість медиків-добровольців паралельно працюють у місцевих лікарнях, але знаходять сили й можливості навіть після чергувань допомагати в новоствореному шпиталі.
Для лікування в екстрених ситуаціях підготували бомбосховище
Олег Ломов зазначив, що вдалося налагодити співпрацю з одеською військовою адміністрацією, військкоматами, Силами ТРО. За його словами, нині до шпиталю звертаються бійці Територіальної оборони та ЗС України з різними побутовими травмами, застудами та іншими незначними захворюваннями. Але волонтери не гають часу і готують все необхідне, щоб у разі потреби в їхньому шпиталі було все необхідне для лікування в екстрених ситуаціях. Адже іноді «плече» між полем бою й лікарями надто велике.
— На даний час завдяки нашим небайдужим людям, одеситам, волонтерам, ми забезпечені всім необхідним: є препарати, є все для хірургічної обробки рани, достатньо хірургічного інструментарію. Для надання невідкладної допомоги в разі авіазагрози ми підготували бомбосховище на 780 квадратних метрів. У ньому є 4 кімнати, в яких можуть розміщуватися до 150–200 поранених, а також операційна. На даний момент тут вже є ковдри, матраци, подушки. Підвал з’єднано сходами із приймальнею, аби можна було евакуюватися. Зараз лише стоїть питання організації тут автономного освітлення, тобто потрібен генератор, — зауважує Олег Ломов.
Шпиталь відкритий для всіх
За словами лікаря, хоча гострої потреби у препаратах немає, але завжди актуальні середовища для інфузійної терапії, тобто фізрозчин, глюкоза, стабізоли, катетери, системи, розхідники, шприци, перев’язочний матеріал, джгути, а також кровоспинні засоби, знеболювальні та протишокові засоби.
— Є люди, які приносять свої запаси з аптечки, хто що може. Просто підходять і кажуть: «У нас є вільні руки, ми готові мити підлогу, перебинтовувати пацієнтів, готувати їжу, прати». Вони згуртувалися, жодного разу я не побачив байдужості. А ще нам, медикам, додає сил звичайне щире дякую, — продовжив керівник шпиталю.
До слова, під час повітряної тривоги до мобільного шпиталю приходять місцеві, щоб перечекати небезпеку. В укритті обладнаний туалет, є запас питної води, а також медикаменти та ліжка. Про це розповідають волонтерки Наталія і Олександра, які працюють у мобільному шпиталі вже 2 тижні.
У волонтери — цілою родиною
Олександра Сутуліна і до війни займалася волонтерством, коли переїхала з родиною з Луганщини на захід України. З часом переїхали до Одеси. Коли почалась відкрита агресія рф, вони з чоловіком пішли в тероборону.
— Втомилися кудись переїжджати, та, власне, чому і навіщо. Це окупант має йти геть з нашої землі. А прогнати його можна — лише спільно об’єднавши зусилля. Ось і вирішили долучитися до тероборонівців. Чоловіка взяли одразу, а мене ні, тому почала шукати собі діяльність, де хоч якось могла бути корисною. Так і потрапила сюди, — ділиться своєю історією Саша.
А ось Наталія Бондаренко про добровольчий мобільний шпиталь дізналася із соцмереж. Хоча жінка в мирний час працювала консультантом у магазині, але свого часу вона закінчила медучилище, то вирішила, що тут її допомога не буде зайвою.
— Колишніх медпрацівників не буває. Особливо тепер. Тож я взяла, як кажуть, ноги в руки, дочку за шкірку і сюди. До речі, вона теж медик, зараз на чергуванні в лікарні, а потім сюди. Тобто маємо такий собі сімейний підряд. Поки працюємо, хоч якось відволікаємося від страшного сьогодення і переживань, особливо донька, яка постійно думками зі своїм коханим. Він у неї морпіх, — розповіла пані Наталя.
Мовне питання не на часі
Олександра і Наталя займаються забезпеченням: знайти десь матраци, ковдри, матеріали, зв’язатися з іншими волонтерами. Тобто забезпечують логістику, а ще налагоджують побут: розставляють те, що привозять, миють приміщення тощо.
— Також є співпраця з іншими регіонами. Незабаром чекаємо на засоби для прання від наших друзів із заходу України. Якщо говорити про нагальні потреби, то що стосується господарства — це звичайна постільна білизна, а так ніби всього вистачає. Наразі ми створюємо запаси, щоб у критичний момент бути готовими до всього, — зауважують волонтерки. — Наша волонтерська сім’я велика, щодня приходить хтось новий. Ми всі працюємо як один механізм. Тому неабияк засмучує те, що в короткій перерві на каву, ти заходиш в соцмережі і бачиш, як хтось роздуває мовне питання. Шановні, ви серйозно вважаєте, що це на часі? Одеса, Миколаїв — міста з великою кількістю російськомовних людей, але хіба то стало їм на заваді боронити свою землю? Тож припиняйте займатися подібними диверсіями і роздувати казку про утиск російськомовного населення. Ми об’єднані навколо одного спільного ворога. А якщо є багато часу, аби такі пости у Facebook писати, — краще приходьте сюди, зайвих рук у нас не буває.
«Працюємо далі, аж до перемоги»
Також волонтери у вільний час намагаються засвоїти навики надання першої допомоги. У планах — окрім надання першої допомоги, навчатимуть також правилам безпеки у випадку тривоги, обстрілів, транспортування пораненого лежачи в разі вогневої небезпеки.
Як кажуть медики, перш ніж потрапити на фронт, усі, навіть професійні лікарі, проходять навчання. Адже робота цивільного медика в теплому стерильному кабінеті, у злагодженій роками команді асистентів, — суттєво різниться від того, які завдання постають перед медиком військовим.
До слова, через те, що шпиталь мобільний, то він передбачає власний транспорт.
— Насамперед ми заточені на те, щоб надавати екстрену невідкладну допомогу в місцях, де то буде необхідно. Тому на сьогодні в нас є 9 машин і 1 мікроавтобус, які облаштовані під транспортування до госпіталю. У кожній машині є водій та супроводжуючий, якого теж навчили надавати допомогу під час транспортування. Також маємо швидку мотодопомогу, інструкторів, людей з Червоного Хреста. Плюс ми навчаємо спеціалістів екстреної невідкладної допомоги. Кожен перебуває на своєму місці і чітко знає, що робити. Тож продовжуємо працювати далі на своєму медичному фронті, аж до перемоги, — підсумував керівник добровольчого мобільного шпиталю Олег Ломов.
Фото авторів
