Ці та інші обов’язкові елементи є звичними на сьогодні складниками сучасної базової загальновійськової підготовки, яка пройшла кілька етапів трансформації та вдосконалень від початку широкомасштабного вторгнення….
Владислав та Олександра стояли поруч трішки зніяковілі, але безмежно щасливі й усміхнені. Оповиті ореолом тепла, кохання, гармонії, усмішками своїх близьких і бойових побратимів.
Цього дня вони поєднали ритми своїх сердець у єдину мелодію торжества віри, терпіння та надії. Скріпили своє бажання бути Сім’єю Вільної України перед святими образами духовного Храму об’єднаного навчально-тренувального центру військ зв’язку.
Всупереч страшному лихоліттю війни, що спіткало країну 24 лютого. Наперекір зловісним намаганням кремлівських орків стерти з мапи світу Україну як державу, а її народ перетворити на рабів. Попри всі випробування, що чекають подружжя у майбутньому.
— Сьогодні нам особливо приємно почуватися молодятами, хоча знайомі із самого дитинства, — з усмішкою зауважує воїн-зв’язківець Владислав. — Мабуть, тому з коханою тривалий час якось не переймалися питанням офіційного оформлення своїх стосунків. Вважали, що взаємної довіри цілком достатньо для створення міцної сім’ї.
У такому форматі щасливий вік молодят тривав близько десяти років. Олександра та Владислав збагатіли життєвим та сімейним досвідом, чарівною донечкою Златою, колом вірних друзів. Мріяли та будували плани на щасливе майбутнє.
Проте війна змусила по-новому глянути на зазвичай повсякденні речі та своє місце у коловороті життя. Своїм рішенням прийняти обряд вінчання Владислав та Олександра вирішили продемонструвати не тільки силу почуттів, а й незламну силу кохання та духовного світла, яке не зламає жодна чорна ворожа навала.
Військовий капелан отець Анатолій Рудько, благословляючи молодят на щасливе та сповнене Божою милістю життя, побажав їм бути гідними своїх обіцянок, вірними собі та своїй державі, не відступати перед випробуваннями та щоб тепло сімейного вогнища зігрівало всі прийдешні покоління нащадків.
А потім лунали поздоровлення товаришів і рідних, побажання миру, достатку й навіть жарти, тож війна на якусь мить відійшла на другий план. Однак реальність все ж нагадала про себе виттям сирени про повітряну небезпеку. Але й мені, й усім присутнім це стало наче знаменням того, що жодна війна ніколи не переможе силу справжнього кохання, віру у єдність та незламність духу.
Фото автора
