Про це йдеться в матеріалі The Associated Press. У межах військових навчань, що відбулися цього тижня, українські військові мали нагоду…
15 лютого в Україні вшановують воїнів-інтернаціоналістів. Кореспондент АрміяInform зустрівся з головою громадського патріотичного об’єднання «Всеукраїнська асоціація ветеранів Афганістану та АТО» Сергієм Куніциним.
Сьогодні Асоціація налічує 70 тисяч учасників бойових дій, серед яких понад три тисячі інвалідів. Майже 35 відсотків — учасники АТО/ООС.
— Сергію Володимировичу, ви очолюєте Всеукраїнську асоціацію ветеранів Афганістану та АТО. Скільки осіб вона нараховує і які основні цілі та завдання маєте у своєму статуті?
— Наша Асоціація налічує 70 тисяч учасників бойових дій, серед яких понад три тисячі інвалідів. Майже 35 відсотків — учасники АТО/ООС. Наші осередки є в усіх обласних центрах, багатьох містах і районах України. Головним нашим завданням є надання всебічної допомоги людям, які про війну знають не з книг і кінофільмів. Також допомагаємо родинам загиблих, безвісти зниклих, інвалідів. У діалозі з владою, державними структурами докладаємо всіх зусиль для зменшення соціальної напруги серед цієї категорії громадян.
Головним нашим завданням є надання всебічної допомоги людям, які про війну знають не з книг і кінофільмів.
— Ви ще й очолюєте Консультативну раду у справах ветеранів війни, сімей загиблих (померлих) захисників України при Президентові України. Розв’язання яких проблем покладено на цю Раду?
— До неї увійшли 25 осіб, з яких шість колишніх «афганців», що пройшли Майдан і зі зброєю в руках захищали рідну землю від «старших братів» чи були волонтерами. Вже на одному з перших засідань ми підтримали ініціативу щодо створення спільної робочої групи з Міністерством у справах ветеранів для напрацювання єдиної позиції щодо актуалізації та вдосконалення законодавчої й нормативної бази, яка забезпечує соціальні гарантії та права ветеранів війни і членів сімей загиблих захисників України. Тоді ж з особливою увагою Консультативна рада розглянула законопроєкт «Про соціальний і правовий захист осіб, позбавлених свободи внаслідок збройної агресії проти України» і питання амністії учасників АТО/ООС у 2020 році.
За час, що минув з дня створення Ради, ми сприяли ухваленню кількох указів Президента України, спрямованих на більш ефективний соцзахист ветеранів, внесення змін і доповнень до чинного законодавства, які розширили пільги і соціальні гарантії для учасників бойових дій, збільшення соціальних виплат сім’ям загиблих учасників АТО/ООС. Адже лише в Афганістані склали свої голови 3280 українців.
В Україні проживають майже 10 тисяч сімей, чиї рідні загинули в «гарячих» точках планети й на сході України. Крім Афганістану, де українці виконували так званий інтернаціональний обов’язок, вони побували з миротворчими місіями й в інших країнах світу.
Загалом в Україні проживають майже 10 тисяч сімей, чиї рідні загинули в «гарячих» точках планети й на сході України. Крім Афганістану, де українці виконували так званий інтернаціональний обов’язок, вони побували з миротворчими місіями й в інших країнах світу. Не всім пощастило повернутись до рідних домівок живими та здоровими…
За дорученням Президента України при всіх обласних держадміністраціях створені такі ради, голів яких не призначали керівники цих регіонів, а обирали самі учасники бойових дій.
— А які проблеми вирішують ради у справах ветеранів війни, сімей загиблих захисників України, які віднедавна функціонують і при обласних державних адміністраціях?
— За нашої участі й за дорученням Президента України при всіх обласних держадміністраціях створені такі ради, голів яких не призначали керівники цих регіонів, а обирали самі учасники бойових дій. Не скажу, що після цього відразу зникли всі проблеми, але ветерани побачили, що хоч і повільно, але крига починає скресати. У них з’явилася можливість не лише звернутися по допомогу до чиновників, а й спитати з них. Сьогодні триває процес створення подібних рад у районах і в територіальних громадах: у нас майже немає населеного пункту, жителі якого не воювали на сході України.
І ще такий нюанс: ті 25 осіб, з якими я працюю безпосередньо, не можуть охопити своєю увагою проблеми майже 600 тисяч ветеранів, вдатися у їхню суть і успішно вирішувати. А ось на місцях це значно простіше. Якщо ж їм не вдається самотужки впоратись, то звертаються до нас.
Такий приклад: торік у грудні розглядали питання поліпшення роботи ветеранських госпіталів і загалом медобслуговування цієї категорії громадян. Але рівень лікування, реабілітації ні нас, ні тим паче самих пацієнтів, не задовольняє, оскільки лікувально-діагностична апаратура є і морально, і фізично застарілою. До розгляду цього питання залучали представників міністерств охорони здоров’я, соціальної політики, у справах ветеранів. На рівні заступників міністрів.
Сьогодні кожен ветеран має право, передбачене чинним законодавством, раз на два роки оздоровитися в госпіталі. Та не всі, в силу різних причин, наприклад, через сімейні обставини, можуть скористатися ним. І не їдуть. Натомість отримують грошову компенсацію, але її розмір становить «аж»… 600 гривень. Хоча вартість перебування в госпіталі становить 14–15 тисяч. Ми, члени Консультативної ради при Президентові України, одностайно виступаємо за те, щоб сума цих компенсацій була не меншою за реальне лікування. Тоді людина зможе самотужки поправити здоров’я, придбати необхідні ліки.
— Знаю, що ви останнім часом зайнялися ще й благодійною діяльністю…
— Я б швидше назвав цей напрямок роботи не благодійністю, а намаганням допомогти нашим ветеранам. А почалося все з того, що батько нинішнього голови Офісу Президента України Борис Михайлович Єрмак, який під час афганської війни працював у Кабулі в радянському посольстві, дуже шанобливо ставиться як до «афганців», так і учасників АТО/ООС. Він допоміг нам у налагодженні контактів з українською діаспорою Голландії, яка забажала допомогти своїй історичній Батьківщині.
Допомога від діаспори з Голландії: чотири фури медичного устаткування — близько 100 тонн. Це, зокрема, реанімаційні ліжка, дефібрилятори, медичні меблі, інвалідні коляски, обладнання для «швидких» і навіть електроскутери, конче потрібні для тих, хто втратив нижні кінцівки.
— У чому ця допомога полягає?
— Вони доставили до нас чотири фури медичного устаткування — близько 100 тонн. Це, зокрема, реанімаційні ліжка, дефібрилятори, медичні меблі, інвалідні коляски, обладнання для «швидких» і навіть електроскутери, конче потрібні для тих, хто втратив нижні кінцівки. Весь цей скарб ми розподілили між Національним військово-медичним клінічним центром МО України, Ірпінським центром реабілітації, військовим санаторієм у Пущі-Водиці і ветеранськими госпіталями в Миколаївській, Одеській, Херсонській областях — медичними закладами, які найбільше потребують допомоги.
До патріотичного виховання молоді потрібно більш активно залучати ветеранів — людей, які зі зброєю в руках захищали Україну на її східних рубежах.
— У вас особисто є величезний досвід в організації військово-патріотичного виховання молоді. Як можна, на Ваш погляд, поліпшити цю роботу, оскільки в багатьох випадках вона має дещо формальний характер?
— Як на мене, потрібно більш активно залучати до цієї справи ветеранів — людей, які зі зброєю в руках захищали Україну на її східних рубежах. А їм не треба пояснювати важливість цієї роботи. Після того, як була створена Консультативна Рада при Президентові України, ми дійшли висновку щодо необхідності мати подібні структури в кожній області. Упродовж їхнього створення я побував у 11 регіонах, де зустрічався і спілкувався з ветеранами. Знаєте, яких запитань я почув найбільше?
— Мабуть, стосовно підвищення пенсій, інших соціальних виплат, отримання земельних ділянок, житла…
— Ні. І «афганців», наймолодшому з яких вже за 50, і сьогоднішніх захисників України найбільше хвилює відсутність належного військово-патріотичного виховання молодого покоління. На папері ніби все гаразд, чиновництво, відповідальне за цей напрямок роботи, теж на офіційних зібраннях рапортує про успіхи. А насправді,перефразовуючи відомого поета, вони дуже далекі від реалій.
Коли б у нас проводили військово-патріотичну роботу на належному рівні, то, впевнений, не було б цієї так званої гібридної війни на сході, яку нам принесли росіяни.
Коли б у нас проводили військово-патріотичну роботу на належному рівні, то, впевнений, не було б цієї так званої гібридної війни на сході, яку нам принесли росіяни. Адже їхнє ТБ, мас-медіа, що вільно продавалися на кожному перехресті, були просякнуті злобою і ненавистю до всього українського. І ці маніпуляційні твердження знаходили, на жаль, відгук у серцях багатьох жителів Донеччини і Луганщини. А хіба відсутність чіткої та зрозумілої для українців Програми національного відродження впродовж 22 років не сприяла тому, що навесні 2014-го чимало громадян ігнорували військкоматівські повістки?
І «афганців», наймолодшому з яких вже за 50, і сьогоднішніх захисників України найбільше хвилює відсутність належного військово-патріотичного виховання молодого покоління.
Утім, не скрізь все так погано, як інколи здається. Візьмемо, приміром, Полтавщину. Тамтешній керівник обласної Координаційної ради, яка опікується розв’язанням проблем ветеранів цього краю, Іван Петренко, який пройшов Афганістан, АТО, а сьогодні в районі ООС перебуває його син, зумів зібрати навколо себе команду з «афганців», учасників АТО/ООС, які щиро вболівають за виховання молодих людей на нашій історії, прищеплення молоді любові до рідної землі і поваги до власного народу. Він, звичайно, не є таким собі всемогутнім чарівником, але ця людина за незначний проміжок часу зуміла багато зробити для ветеранів краю. Насамперед у розв’язанні їхніх проблем, які мають соціальне забарвлення і є найболючішими для них. Зокрема, для отримання земельних ділянок, що, до речі, передбачено чинним законодавством.
Не забуває Петренко і про військово-патріотичне виховання молоді, її підготовку до армійської служби. Наприклад, йому вдалося забезпечити виділення для десятків шкіл справжніх автоматів Калашникова. Вони, звісно, непридатні для використання за прямим призначенням, але їх можна використовувати як навчальні — хлопчаки і дівчата вчаться розбирати і збирати їх. За ініціативою Івана Михайловича при консультативній раді ОДА створені чотири робочі групи, які опікуються проблемами учасників АТО/ООС, ветеранів військової служби та локальних війн, учасників ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, а також родин загиблих та полонених.
Полковника у відставці Сергія Куніцина не потрібно ні від кого визволяти: він хоче одного — щоб «визволителі» залишили Крим, який став для нього рідним, Донеччину і Луганщину, де вони сіють смерть і розруху.
— Сьогодні точиться багато розмов навколо ймовірності повномасштабного вторгнення росіян в Україну. За походженням ви є росіянином, більшу частину життя провели в російськомовному Криму, маєте в Росії багато друзів, воювали пліч-о-пліч з ними в Афганістані. Звідси й запитання: чи готовий Сергій Куніцин стріляти у «старшого брата», якщо він прийде «визволяти» його від бандерівців?
— Полковника у відставці Сергія Куніцина не потрібно ні від кого визволяти: він хоче одного — щоб «визволителі» залишили Крим, який став для нього рідним, Донеччину і Луганщину, де вони сіють смерть і розруху. Я готовий захищати український народ. Хіба в мене є інший вибір?..
