Нині Євген Миколайович воює на сході України. Нещодавно він завітав до АрміяInform і розповів про досвід історика, який став учасником вікопомних подій останнього…
Не вірно вважати, що козацька держава є здобутком тільки гетьмана Богдана Хмельницького. Йому лише вдалося зробити давню мрію Війська Запорозького реальністю. А проєкт козацької держави сформувався ще на початку XVII століття в середовищі видатних полководців того часу, яким по кілька разів довелося тримати в руках гетьманську булаву, — Петра Сагайдачного, Михайла Дорошенка, Марка Жмайла й Оліфера Голуба. Чи не найбільше доклався до популяризації останнього історик Олександр Алфьоров, який є прямим нащадком гетьмана Оліфера. Пан Олександр розповів АрміяInform багато цікавого про свого знаменитого пращура.
Рід Голубів, один із небагатьох старшинських родів, який перебував при владі протягом всієї козацької доби. Від часів Стефана Баторія до скасування козацького уряду на обох берегах Дніпра та Слобожанщині представники роду та його відгалужень посідали важливі державні посади.
Перша згадка про Оліфера Голуба в джерелах датується 1615 роком, коли він очолював козацький флот у нападах на турецькі землі в Малій Азії. В цьому поході козаки спалили дві пристані турецької столиці — Стамбула.
Другу звістку про Голуба маємо між 1618 та 1620 роками. В цей час козаки вели переговори із перським шахом Абассом І Великим, який формував антиосманську лігу. 16 квітня 1620 року до Ісфагана — перської столиці, прибулі з Речі Посполитої вірмени привезли два листи. Один з них — від козаків, за підписом полковника Оліфера.
«Козак старовинний» Оліфер Голуб, один із найближчих соратників Петра Сагайдачного, був обраний гетьманом після його смерті, у квітні 1622 року. Ба більше, перед смертю Сагайдачний заповів йому гетьманську булаву, а також подарував Голубу свій головний маєток — Конашівку. На козацькій раді, яка обрала Голуба гетьманом, було також ухвалено рішення добиватися привілеїв, які були обіцяні козакам у 1621 році під час Хотинської битви.
І ти днешній гетьмане, зацний Олефіру,
Щасливе справуй войском тим а ховай віру
Богу і народові тиж християнському,
Чим будеш завше страшний племеню поганському.
І з тим рицерством слави доброї набивай,
А мене в ласці своїй зо всім войском ховай.
Розуміючи, що поляки після смерті Сагайдачного не дотримуватимуться свого слова, Голуб починає готуватися до неминучої війни. За його розпорядженням козаки ведуть активну роботу над укріпленням фортифікацій Трахтемирова та Січі. Зокрема, в Трахтемирові відновлюється притулок для старих козаків.
Через недостатню кількість джерел точно не відомо, через що саме вже через рік Оліфер Голуб склав повноваження гетьмана. Але авторитет його, попри це, серед запорозького війська залишався надзвичайно високим. З лютого по 5 вересня 1624 року він знов тримає гетьманську булаву, після короткотривалих гетьманувань Михайла Дорошенка, Богдана Конші та Марка Жмайла.
Олександр Алфьоров акцентує на тому, що Оліфер Голуб був останнім гетьманом України, який мав величезну кількість блискучих перемог на морі. Його уславили зухвалі напади на османську столицю Стамбул та його околиці.
Після смерті Сагайдачного це відбувалося в межах антиосманської коаліції на чолі з Персією, до якої Військо Запорозьке приєдналося у 1618 році. До неї тоді приєдналося також Кримське ханство в особі братів Мехмеда та Шахіна Ґераїв, через що розпочалися бойові дії між татарами й турками.
Улітку 1624 року турецький капітан-баша вивів з-під Стамбула військовий флот і скерував його до Кафи, проти повсталих васалів. Козаки цим скористалися і спрямували 9 липня кількадесят чайок до Босфору. Чайки було залишено по обох берегах протоки. Козаки спалили передмістя Буюкдере, Єнікьой і Стенію та відійшли на море. Султанові довелося особисто керувати захистом Стамбула. Турецьких вояків посадили на сотню знайдених у портах човнів. Проте, Голуб, знаючи про відсутність флоту, розгорнув чайки у півмісяць і, перекривши протоку, почав чекати підходу ворожих човнів. Турки, зробивши кілька пострілів, не насмілювались напасти. Козацькі човни простояли до вечора і тільки тоді відійшли.
Після цих подій запорожці ще принаймні двічі наводили жах на столицю Османської імперії.
Через рік поляки ці події описували так: «Рік тому козаки наважились від власного імені укладати перемир’я з калгою-султаном, зносилися посольствами з Москвою, вирішуючи на власний розсуд питання війни і миру, і розриваючи укладені Річчю Посполитою перемир’я».
У квітні 1625 року якась частина козацького війська стояла табором на річці Сулі, готуючись до військових дій проти поляків. Провідником козаків «на волості» виявився О. Голуб, який зібрав їх з кількох міст Правобережжя Дніпра. На початку жовтня між його загонами та коронним військом відбулися перші сутички в районі Канева. Далі війська Голуба відступали вниз по Дніпру і зуміли переправитися на Лівий берег, що забезпечило невелику паузу у військових діях. Однак дізнавшись, що запорожці, що йшли з ним на з’єднання, рухаються вгору правим берегом річки, козакам Голуба довелося переправлятися назад. І вони стали обозом в семи верстах від польського війська.
Олександр Алфьоров звернув увагу на нещодавню публікацію унікального джерела — промови «полковника, що був гетьманом», Оліфера Голуба до козацької ради під час обрання гетьманом Марка Жмайла 27-28 жовтня 1625 року.
Полковник Оліфер розпочав звернення з важливої констатації, що обрання Жмайла потішить як козаків, так і всіх людей «народу нашого релігії руської». Це означало, що Військо Запорозьке виступає не тільки зі своїх позицій, а виражає інтереси всього православного населення Речі Посполитої.
Голуб переконував запорожців, що нинішній стан війська цілком задовільний і, відповідно, не вимагає укладання угоди з польськими комісарами, що козаки не мають жодних «зверхніх» над собою, під якими розумілися призначені королями начальники.
Найцікавішою в цьому зверненні є заява Голуба, що козаки вже мають в своєму управлінні «землю свою Київську», до якої полковник пропонує приєднати Брацлав та Вінницю, а також Житомир та Овруч «бо відтіля предки наші вийшли і завжди були, і тепер є». Отже, поширення політичного впливу козацтва передбачалося практично на всю територію Брацлавського та Київського воєводств Речі Посполитої. Центром козацьких володінь та ставкою гетьмана мав стати Київ, який де-факто і так уже перебував у руках козацтва. Далі Голуб пропонує ліквідувати королівську адміністрацію — уряди воєводи і старост — та передати їх козацькому гетьману з полковниками, які наведуть порядок. Також він заявляє про потребу скасувати кварцяне військо на кордоні (наймане польське військо, яке оплачувалося четвертою частиною прибутків з королівщин), а гроші на його утримання передати козакам. Врешті, каже полковник, тих грошей козаки не особливо й потребують, тож і не обдиратимуть податками «нашу руську братію». Адже вони мають можливість добути пожитки «з моря і поля», чого Річ Посполита їм заборонити не може.
Усе це пропонувалося оформити шляхом відправлення офіційних послів до короля і дружніх магнатів, щоб натомість за озвучені вище поступки обіцяти від імені війська захищати кордони Речі Посполитої від «ворога хреста святого», тобто від турків та татар.
Голуб звеличує козацьку силу і ставить на чільне місце жорстку збройну розправу з опонентами.
Він хвалиться подвигами козаків, які, серед іншого, «внівеч обернули» Могилів, Слуцьк і Вітебськ, «незліченну кількість за Наливайка шляхти вистинали, князів Острозьких міста випалили, деяких панів на воротях їх вивішали».
Голуб, звертаючись до гетьмана, пропонує йому сміливо наступати на шляхту, бо вона й сама вже «воліє з нами жити, ніж в небезпеці від нас бути».
Наостанок Оліфер Голуб говорить про козаків, як про спадкоємців «тієї ойчизни й землі». І хоча шляхті не подобаються козацькі вольності, однак цим вольностям немає меж, і надані вони козакам Богом і патріархом.
Враховуючи швидке завершення протистояння з поляками, підписання Куруківської угоди і передачу булави Михайлові Дорошенку, гетьманство Жмайла тривало близько десяти днів. Але чи не було повстання Жмайла частиною якогось іншого «плану» старого гетьмана? Адже серед наслідків Куруківської угоди було те, що Оліфер Голуб у 1626 році знову посідає уряд гетьмана — виступивши провідником запорожців, які не потрапили до реєстру і, відповідно, не мали зобов’язань перед поляками. Можливо, він планував значно потужніше повстання проти Речі Посполитої за підтримки союзного Кримського ханства. Але, захищаючи хана Мехмеда Ґерая III від турків, у 1628 році Оліфер Голуб та гетьман реєстровців Михайло Дорошенко загинули…
На жаль, нам сьогодні дуже мало відомо про тогочасне Запорозьке Військо. Майже кожен новий документ, що вдається відшукати в архівах, може перевернути наші уявлення з ніг на голову.
Немає сумнівів лише в тому, що гетьмани, за визначенням Олександра Алфьорова, «Сагайдачового гнізда» — не конфліктували між собою, а воювали всі разом, почергово керуючи запорожцями, укладали міждержавні угоди й дієво відстоювали права і вольності українського населення всередині Речі Посполитої. Очевидно, маючи на меті той план, який вдалося реалізувати вже Богданові Хмельницькому.
Ув’язнення отримали бойовики, які намагались «прорвати» оборону ЗСУ під Роботиним.
П’ять російських авіаційних ракет типу «повітря — земля», що не спрацювали під час запуску, виявили і знищили співробітники відділу вибухотехнічної служби поліції Сумської області.
Біля стели на в'їзді в Донецьку область були підняті прапори тих бригад, батальйонів і підрозділів Сил оборони, які боронять Донеччину від російського окупанта.
Окупаційні війська скинули на центр міста Миколаївка Донецької області 4 універсальні міжвидові плануючі боєприпаси «УМПБ-Д30СМ».
З початку широкомасштабного вторгнення рф в Україну Офіс Генерального прокурора задокументував 16 837 злочинів проти національної безпеки. Також зареєстровано 128 718 воєнних злочинів росії.
Протягом доби на східному напрямку російська армії втратила 640 осіб, 8 танків та 16 ББМ.
Захищаємо світ
Нині Євген Миколайович воює на сході України. Нещодавно він завітав до АрміяInform і розповів про досвід історика, який став учасником вікопомних подій останнього…