Зустріч була запланована на 12 жовтня, але її відтермінували через зміну планів президента США Джо Байдена. Найближчим часом має бути…
Про знаменитого гетьмана Михайла Дорошенка чув чи не кожен українець, а от чим саме здобув собі славу видатний полководець, засновник козацької старшинської династії Дорошенків — читайте в АрміяInform.
Дослідники припускають, що родом він був із Канева, народився десь у 1570-х роках і найімовірніше був зі шляхетського роду, адже мав власний герб. А от перші згадки про майбутнього гетьмана знаходимо в час знаменитих військових кампаній Петра Конашевича-Сагайдачного.
Похід на Москву і рейд по Рязанщині
Коли в 1618 році польський королевич Владислав і козацьке військо на чолі з гетьманом Сагайдачним рушили на Москву, гетьман відправив полковника Михайла Дорошенка на чолі 10-тисячного загону у рейд по Рязанщині. Наприкінці липня його військам вдалося захопити міста Лебедянь, Скопин, Данков, Ряжськ. На початку серпня загін Дорошенка спалив посад Переяславля-Залєського. Під час повернення до Сагайдачного були захоплені Пєсочня, Сапожок та Шацьк.
Невдовзі після цього козацькі війська стали табором біля Черкізова, звідки 24 вересня Сагайдачний відправив полковників Михайла Дорошенка та Богдана Коншу на переговори із польсько-литовським командуванням щодо з’єднання військ перед майбутнім штурмом Москви. 28 вересня посли прибули до Звенигорода і під час переговорів домовились, що з’єднання відбудеться в селищі Тушино, куди війська Сагайдачного прибули 8 жовтня.
Після штурму, в якому Михайло Дорошенко, безсумнівно, теж брав участь, московити зажадали підписати мирну угоду.
Хотинська битва
Після підписання Деулінського перемир’я козацькі війська зосередилися на боротьбі проти Османської імперії. Дорошенка бачимо на чолі запорозького посольства, що прибуло під стіни Хотинської фортеці 23 серпня 1621 року. Він доповів командувачу Яну-Каролю Ходкевичу про козацькі чини в Молдові та узгодив з ним план спільних дій.
Один з учасників переговорів, польський дипломат і мемуарист Якуб Собеський, так охарактеризував Михайла Дорошенка: «полковник з доброю репутацією у молодців за свою хоробрість». А після перемоги під Хотином навіть османський хроніст Наїма говорив про нього як про «славного і хороброго вождя». Деякі дослідники стверджують, що знаменита пісня про Дорошенка й Сагайдачного була складена саме на честь перемоги у Хотинській битві.
Врешті, вже через рік після смерті Сагайдачного, Дорошенка обрали гетьманом.
Українсько-кримський союз
За часів гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного Військо Запорозьке набуло ознак справжньої держави: мало найкращу в Європі армію, взяло під опіку православну віру, відродивши Київську митрополію, закріпилося на українських землях і почало підписувати міжнародні угоди.
Михайло Дорошенко, як побратим Сагайдачного, був його послідовником у державних справах. 24 грудня 1624 року він підписав договір про взаємний ненапад і військово-оборонний союз між Військом Запорозьким і Кримським ханством. Це перший подібний документ, що дійшов до нашого часу, який доводить, що Військо Запорозьке вже тоді було суб’єктом міжнародних відносин.
Підписанню передувала участь козаків на чолі з Дорошенком у боротьбі за ханський престол між Джанібеком Ґераєм і спадкоємцями хана Саадета ІІ Ґерая (братами Мехмедом Ґераєм ІІІ і Шахіном Ґераєм, який «вирізнявся рішучістю, послідовністю і прихильним ставленням до запорожців»). У 1623 році запорожці у кількості 300 осіб, що поверталися з морського походу повз Керч, приєдналися до останніх і забезпечили їм перемогу в міжусобній борні. Залишивши свої судна у Керчі, козаки на возах, наданих Шахіном Ґераєм, з багатими подарунками повернулися на Січ.
А безпосередньо перед укладанням угоди Шахін Ґерай, набравши повні вози горілки, вин, всіляких ласощів і коштовностей, прибув на Січ і провів настільки успішні переговори, що його опоненти доповіли у Стамбулі, що Шахін Ґерай остаточно «покозачився». Деякі дослідники вважають, що Шахін Ґерай прагнув за підтримки запорожців скинути васальну залежність Криму від Османської імперії.
Згідно з підписаним договором, обидві сторони зобов’язувалися, по-перше, не завдавати одна одній ніяких «кривд», «шкод» і «зла», а також застосовувати суворі покарання до порушників миру — підлеглих своїй владі людей. По-друге, в разі збройного нападу на одного з учасників договору інший повинен був надати йому військову допомогу всіма наявними силами.
Але оскільки документ на дніпровському острові Карайтебен підписав не хан Мехмед Ґерай III, а калга-султан (брат хана) Шахін Ґерай, він не був обов’язковим для виконання ханом. Тому під час козацького повстання восени 1625 року, яке очолював гетьман Марко Жмайло-Кульчицький, союзники-кримці так і не надали, згідно з договором, підтримки запорожцям проти польських коронних військ. Хоча, можливо, були й інші причини…
Куруківська угода
«Міжусобиці» були характерними не лише для тогочасного Криму, а й для Війська Запорозького. Михайло Дорошенко обирався гетьманом чотири рази. Востаннє — в листопаді 1625 року, після підписання з поляками в урочищі Ведмежі Лози біля Курукового озера (неподалік сучасного міста Кременчука) мирної угоди. За цією угодою він брав зобов’язання за шість тижнів сформувати реєстрове козацьке військо кількістю 6000 осіб, яке мало розміщуватися лише в коронних (державних) землях, не вступати в зносини з іноземними державами, не робити походи в татарські й турецькі володіння, а також скласти присягу на вірність королю й бути готовим до військових виправ спільно з поляками й литвинами в разі потреби.
Проте найголовніше — Дорошенко позбавився конкурента в боротьбі за булаву — Марка Жмайла та демобілізував опозицію — нелояльне козацтво й «голоту», які мали повернутися в попередній стан (селянство чи міщанство).
Як козаки втратили коней під Юрмалою
Одним зі швидких наслідків Коруківської угоди, зокрема пункту про військову підтримку поляків, стала участь запорожців у польсько-шведській війні. Зокрема, в інструкціях козацьким послам, які відправилися до польського коронного гетьмана Станіслава Конєцпольського в червні 1626 року, Михайло Дорошенко вимагав компенсації від поляків за коней, які були втрачені в 1625 році під Юрмалою (тепер — Латвія).
Загалом, гетьман дотримувався підписаної з Річчю Посполитою угоди, хоча під час постійних посольств до коронного гетьмана, сейму і короля намагався розширити її на свою користь.
Кримська кампанія й загибель Дорошенка
Останній рік життя Дорошенка пов’язаний з ногайськими та кримськими справами. В 1628 році в Криму з новою силою спалахнули міжусобиці, тож Шахін Ґерай попросив його про військову допомогу.
Гетьман особисто очолив похід козаків на Крим на допомогу ханові Мехмеду Ґераю III, який вів боротьбу проти ставленика Османської імперії Джанібека Ґерая. Хан перебував у фортеці Чуфут-Кале, обложений союзниками конкурента — ногайцями білгородської орди. Дізнавшись про козаків, ватажок ногайців Кантемир зняв основну частину своїх військ з облоги й кинув їх проти Дорошенка.
Вступивши на територію Кримського ханства, козаки знищили фортецю Ісламкермен (пізніше на цьому місці виникло м. Каховка). Шлях від Перекопа до Бахчисарая запорожці під прикриттям рухомого табору, з боями долали шість діб. Нарешті 31 травня 1628 року чотиритисячний козацький загін під проводом Дорошенка досяг річки Альми в околицях Бахчисарая, де йому дорогу заступили супротивники. Відбувся бій з використанням важкої артилерії. Противник був остаточно розгромлений та розігнаний, а Мехмед Ґерай III та Шахін Ґерай звільнені з облоги. Втрати козацького війська в цьому бою склали близько двохсот осіб (загалом під час походу до 1000), але серед загиблих був колишній гетьман Оліфер Голуб і Михайло Дорошенко, якого вразила ворожа куля…
Де поховано славного гетьмана — не відомо. Можливо, на одному з християнських цвинтарів Бахчисарая. Також його тіло могли перевезти на батьківщину й поховати там. Хоча Дмитро Яворницький і писав, що голову Дорошенка вороги «виставили на стінах Кафи», але сучасні дослідники, з огляду на місце загибелі гетьмана, цю інформацію спростовують.
Кафу, де укріпився Кантемир і куди 21 червня прибув з османським військом Джанібек Ґерай, козаки і війська Мехмеда Ґерая III тримали в облозі понад півтора місяця, і тільки перехід татарської знаті на сторону Джанібека змінив ситуацію. Шахін Ґерай з козаками змушений був відступити через Арабатську стрілку на Січ і в наступні роки за їхньою допомогою кілька разів намагався здобути трон.
