Батальйон воює технологіями — працює із сучасними БПЛА та вдосконалює їх, щоб нищити ворога з мінімальними ризиками. У черговому матеріалі циклу «Бригада…
In God we trust — говорили афганські моджахеди, коли збивали радянські вертольоти під час війни в Афганістані 1979–89 років.
До речі, цікавий факт про цю війну. За час її ведення Радянський Союз втратив аж 333 вертольоти. Звісно, у правдивості такої інформації є безліч підстав сумніватись, але офіційно вказано, що з допомогою ПЗРК Stinger було збито лише 12 вертольотів. До прикладу, звичайна піхота за допомогою великокаліберного кулемета ДШК змогла збити аж 60 вертольотів.
21 січня 2022 року Латвія, Литва та Естонія зробили спільну заяву про те, що нададуть Україні американське озброєння з дозволу США. Латвія та Литва надають ПЗРК Stinger, а Естонія ракети до ПТРК Javelin. Що ж саме означає отримання нашою армією такого ПЗРК, як «Стінгер», та що вам потрібно про нього знати — далі у відео.
Розпочнемо трохи з історії, тому що це доволі «старий» зенітний комплекс, але настільки відомий, що його назва вже стала власною для всіх ПЗРК, як-от, наприклад, «Базука» в класі гранатометів чи «Ксерокс» у класі копірів та принтерів.
Для кращого поглиблення в історію ми перенеслись для більшої інформативності в Національний музей історії України у Другій світовій війні, де розміщено унікальний експонат — свідок тієї важкої і непотрібної війни в Афганістані…
Такий вигляд має ПЗРК «Стінгер» 80-х років минулого століття. Хоча до наших днів він уже потрапив через велику кількість модифікацій, але історія цього легендарного комплексу розпочалась майже саме з такого його вигляду, тому що це не перша ітерація.
Розробка першого переносного зенітного комплексу, який могла б легко застосовувати піхота, розпочалась ще в далеких 50-х. І вінцем цих розробок став перший комплекс FIM-43 «Ред ай» (Червоне око), а перший запуск ракети з плеча відбувся аж у 1961 році.
Але перша ракета мала суттєві недоліки, тому розпочалась розробка нової. Через усунення таких недоліків, як мала маневреність (літак просто міг ухилитись), та низька чутливість інфрачервоної головки самонаведення (ракета відволікалась на першу ж теплову пастку літака) — нова ракета вже мала тільки спільну назву. Але й вона змінилась після багаторічних конкурсів, коли компанія «Дженерал Дайнемікс» їх виграла. І на світ з 1972 році вже з’явився новий ПЗРК під нинішньою назвою «Стінгер».
Лише 1978 року розпочалось серійне виробництво, а в 1981-му «Стінгери» почали надходити в американську армію під назвою FIM-92А «Стінгер». Уламково-пучкова бойова частина має 3 кілограми вибухівки і до наших днів не надто змінилась, але в інших функціональних елементах ракет відбулися зміни.
До наших часів дійшла модифікація з літерою J. Ракета із самонавідною головкою вже пристосована для враження маломаневрених цілей, як-от: крилаті ракети, безпілотники та вертольоти. З останніх модифікацій E та Н американці перестали розповсюджувати характеристики ПЗРК, але після 2010 року почали оснащувати їх неконтактним підривачем та новим двигуном. Якщо раніше ракеті потрібно було точно влучати в ціль для ураження, то після модифікації до серії J — не потрібно.
А тепер тактико-технічні характеристики «Стінгера», які відомі з відкритих джерел:
Повна маса поставки — 42 кг, маса комплексу в бойовому спорядженні — 15,7 кг, маса ракети — 10 кг, маса бойової частини — 3 кг, максимальна дальність пуску — 4,5 км. Середня швидкість ракети — 2500 кілометрів за годину, або 650 метрів за секунду.
Головні характеристики та ідея такого комплексу — простота прицілювання і висока вражаюча здатність. Тобто будь-якого піхотинця можливо швидко навчити правильно прицілюватись, приєднувати батарею з аргоном для охолодження теплової головки самонаведення та стріляти. І ще одна особливість — «Стінгер» є одноразовим у використанні, як і протитанковий британський комплекс NLAW. Відео про нього можете подивитись у правому куті за підказкою.
Стосовно легендарності та використання у світових конфліктах, то «Стінгер» стоїть на озброєнні 28 країн. Його сертифіковане виробництво також налагоджене в Німеччині (виробник — компанія Raytheon Missile Systems). Уперше його успішно використали в 1982 році під час конфлікту на Фолклендських островах британські спецпризначенці SAS — вони збили тоді легкий аргентинський штурмовик «Пукара». На момент останнього відкритого підрахунку у 2014 році «Стінгер» збив близько 270 літаків та вертольотів.
Отримання «Стінгерів» від Литви та Латвії однозначно піде на користь у збройному протистоянні Росії та України. Російські льотчики, які керуватимуть літаками чи гелікоптерами, точно знають, що таке «Стінгер». Звісно, це ще один інформаційний тиск на противника, але чітко підтверджений результатами. Існує ще багато комплексів ПЗРК, але союзники обрали саме «Стінгер» — через відомість та ефективність.
Як у випадку з ПТРК NLAW, ворог постійно буде думати, що з кожного вікна, з-за кожного дерева чи куща через приціл гранатомета на його танк дивиться українець. А на кожен літак чи вертоліт чекає ракета «Стінгера» чи іншого ПЗРК.
Відтепер ви будете знати, що назва ПЗРК «Стінгер» з англійської перекладається як «Жало». Тепер це вже українське жало для окупанта.
Слава Україні!
Відео – Андрій Суворов
