А відтак — і наближення українського військового взуття до стандартів НАТО. АрміяInform запитала в Центрального управління розвитку матеріального забезпечення Міноборони України…
Черговий захід у рамках проєкту «Кава з ветеранами і не тільки», що реалізується громадською організацією «Мобільна волонтерська група», відбувся у Кропивницькому. Цього разу на гостини до команди проєкту завітало ветеранське подружжя Слют, які провели майстер-клас із декорування янголят.
І Дмитро, і Валерія Слюта – учасники бойових дій. Чоловік воював на Сході з самого початку російсько-української війни в лавах окремої механізованої бригади імені Лицарів Зимового Походу, нагороджений орденом «За мужність» III ступеня. У січні 2015 року під час бою Дмитра прошила кулеметна черга, і одна з куль влучила між пластинами бронежилету, уразивши легені й поранивши руку.
– Спочатку – лікарня у Кураховому, згодом – Дніпропетровська обласна клінічна лікарня імені І. І. Мечникова, кілька операцій, 13 днів коми, лікування та реабілітація, – згадує ветеран.
Після поранення з лав Збройних Сил довелося звільнитися, проте Дмитро вже не міг залишатися осторонь всього, що відбувалося на фронті. Ветеран почав активно допомагати побратимам та посестрам.
– Я вважаю, що мені ще пощастило, – усміхається чоловік. – На бронежилеті були бойові гранати. Не дай Боже, сантиметр праворуч-ліворуч – і все… А так я лише втратив 40% працездатності. На тілі величезні шрами. На ногах після коми – досі пролежні. Проте, я не жаліюсь. Я вдячний долі за все! Я не кричу, що мені хтось щось винен. Я працюю на двох роботах, фізично. І маю таке бажання жити, радіти, любити, прагнути, досягати успіхів, що не передати!
Під час реабілітаційного заїзду до Буковеля у 2018 році Дмитро познайомився зі своєю майбутньою дружиною Валерією. Ветеранка, як і сам Дмитро, палко покохала його, і вже за 11 днів молодята зареєстрували свій шлюб – діяли, як справжні військові, миттєво й блискавично. Настільки, що всі родичі й близькі були приголомшені.
читайте також:
На той час дівчина проходила військову службу в одному з мотопіхотних батальйонів окремої мотопіхотної бригади імені кошового отамана Костя Гордієнка.
– У 2014 році мій татко, Павло Борисович Тіхонов, одним із перших пішов захищати нашу країну, – розповідає Валерія. – Тоді ж я почала активно займатися волонтерством. Моє серце розривалось від болю розлуки з батьком. Кожен, хто має відношення до війни, зрозуміє мене. Він для мене був найважливішою людиною в житті.
А коли у 2017 році Валерія завершила навчання у виші, то відразу ж уклала контракт на проходження військової служби. «Щоб бути схожою на тата», – говорить вона. А ще за два роки, 17 червня 2019 року, неподалік ДАПу тато Валерії загинув…
У той час подружжя вже чекало на поповнення. І, коли у листопаді народився синочок, його назвали на честь героїчного дідуся – Павлом.
Наразі Дмитро та Валерія активно розвивають власну справу – займаються встановленням сонцезахисних систем. А ще мають хобі – декорування фігурок, зокрема – янголят. Тож на запрошення команди проєкту вони радо пристали, провівши майстер-клас із сім’ями ветеранів. Учасники заходу були в захваті від творчості, яка стала можливою як одна з активностей «Кави з ветеранами і не тільки» – у рамках всеукраїнського проєкту, спрямованого на зміцнення стійкості громад шляхом соціально-економічної підтримки ветеранів, що фінансується Європейським Союзом та впроваджується Міжнародною організацією з міграції.
Фото: Відаді Салімова
