Однак, сучасний воїн повинен не тільки знати способи точно «доставити» боєприпаси для ураження техніки чи живої сили противника, а й вміти захиститися від ворожих…
Нині в Україні триває формування сил територіальної оборони на місцях. Реалізація цього завдання передбачає роботу зі стійкістю до гібридних загроз. Для нашої держави це новий підхід, пов’язаний зі здатністю бути готовим до різних сценаріїв дезінформації та геополітичного тиску з російського боку. Детальніше про стійкість в українських реаліях на регіональному рівні розповів кореспонденту АрміяInform кандидат політичних наук, керівник Центру досліджень регіональної безпеки при Сумському державному університеті Микола Назаров.
– Яким чином Ви популяризуєте питання стійкості на місцевому рівні, зокрема на Сумщині?
– Я дізнався про ідею стійкості у 2017 році в Міжнародному центрі оборони та безпеки Естонії, який очолює Дмитро Теперік. Відтоді почалася співпраця саме з візитів до Естонії, щоб подивитися, що таке стійкість.
Нині Центр досліджень регіональної безпеки при Сумському державному університеті вже працює як регіональний партнер у цьому проєкті («Стійка Україна». – Ред.) над вивченням питань стійкості.
У класичному сенсі стійкість – це здатність суспільства та держави чинити опір й повертатися до життєздатного стану після певної агресії чи дисбалансу. Ці речі відносно нещодавно стали популярними у країнах Європейського Союзу та НАТО. Оскільки поточні виклики стали різноплановими та паралельними в часі. І ти насправді не можеш знати, чи буде завтра фізична загроза, кіберзагроза або енергетична криза. Отже, ти не можеш бути готовим до всіх викликів.
Тому стійкість це про те, що робити суспільству та владі за ситуації, коли вже щось відбулося. Як бачимо, стійкість стосується процесів самоорганізації на місцях.
Із 2016 року Міжнародний центр оборони та безпеки і проєкт «Стійка Україна» працюють із органами місцевого самоврядування, громадськими активістами, університетами та силовими структурами Сум, Миколаєва, Херсона, Одеси, Харкова, Дніпра та інших міст, щоб популяризувати ідею стійкості.
читайте також:
Ми, як Центр досліджень регіональної безпеки, теж беремо участь у вивченні стійкості та Сумщині. Проводили соціологічні дослідженняв північних, східних та південних областях. Сподіваємось, що навесні буде опубліковано дослідження про гібридні загрози, що найбільше хвилює людей, чи готові вони розраховувати на владу, до яких інституцій звернуться в першу чергу під час загрози.
– Як Ви оцінюєте включення поняття стійкості до українського законодавства?
− У Законі «Про основи національного спротиву» є дуже багато спільних речей з поняттям стійкості. Цей документ безпосередньо пов’язаний зі Стратегією національної безпеки та оборони. Якщо із закону виокремити, що таке національний спротив, то це комплекс заходів, які організовуються з метою оборони України шляхом максимального залучення громадян України до дій, спрямованих на забезпечення безпеки та підтримання державного суверенітету.
Хочу підкреслити тут вираз «максимально широке залучення громадян України». Проблемним місцем нашої Стратегії національної безпеки та оборони було те, що там зосереджувалася увага виключно на військових та державних інститутах, не помічаючи інших громадських активістів, університети як інтелектуальні осередки, бізнес.
читайте також:
Суть стійкості полягає в тому, що оборона − це справа всіх громадян. Територіальна оборона − це справа не лише військових, але й всіх, хто може та хоче захищати свою громаду.
Закон «Про основи національного спротиву» це ще одна цеглинка в нашому законодавстві у сфері безпеки та оборони, яке сприяє наближенню Збройних Сил України до стандартів НАТО. З іншого боку це національний концепт стійкості та подальша його практична реалізація.
− Як можна використати міжнародний досвід для розбудови української тероборони?
– Українська специфіка полягатиме в тому, що наша держава значно більша за країни Балтії (як територіально, так і демографічно), а також має незначні ресурси.
Ось цю специфіку треба розуміти й шукати додаткові ресурси. Це можуть як міжнародні партнери, так і представники бізнесу. З іншого боку варто думати й про волонтерів, щоб опір став дійсно загальнонаціональним рухом.
Україна буде вимушена йти шляхом мотиваційної зацікавленості. Наскільки я розумію, так працюють частково країни Балтії, де люди у вихідний йдуть працювати пожежниками чи працівниками служби надзвичайних ситуацій. Таким чином можуть реалізовуватися ідеї, пов’язані зі спротивом.
Дефіцит ресурсів спонукатиме владу шукати нестандартні підходи, як ефективно налагодити процес ефективного національного спротиву. А з іншого боку, як знайти мотиваційні складові, щоб люди прагнули це робити. Для цього потрібна довіра.
Я вважаю, що громадянин конкретної території має зрозуміти, що влада з ним щира. Ресурсів немає, а свій край треба захищати. Водночас держава створює для тебе наступні можливості. Ти знаєш, куди прийти, ти знаєш, де зброя, ти знаєш, що робити. Україна може забезпечити організацію та певні базові потреби для реалізації національного спротиву. Хоча треба бути готовим, щоб дістати десь додатковий ресурс.
– Яким чином на Сумщині триває розгортання тероборони?
– Якихось особливо відмінних особливостей від решти регіонів я не побачив. Усе ще перебуває на початковому етапі.
Стійкість лише входить у розуміння на регіональному рівні. Коли про це почали говорити в Україні у 2016 році, то у Києві не знали, що таке стійкість. Щоправда, нині ситуація набагато краща.
А ось в регіонах ситуація така ж, яка була у Києві у 2016 році. Тому необхідно популяризувати знання про стійкість. У Сумах ми провели не один публічний захід з тематики стійкості з однією метою – аби люди з різних сфер зрозуміли, що це таке. Гадаю, що інші регіони на схожому рівні.
Влада, громадськість, активісти, волонтери починають розуміти, що таке стійкість та в чому її цінність, та як це може реалізовуватися на місцевому рівні.
26-27 січня у Сумах відбудуться перші міжсекторальні симуляційні антикризові навчання, де партнери з Естонії будуть ділитися досвідом із представниками нашої місцевої влади, силових структур, бізнесу, громадськості, як сприяти посиленню стійкості. Причому мова насамперед про практичні можливості застосування ідей стійкості на місцевому рівні для того, щоб ставати більш спроможними.
– Яким чином міжнародна ситуація впливає на стійкість України протидіяти Росії?
– Щодо політики Росії, то ми розуміємо, що це такий блеф для того, щоб сісти за стіл переговорів з НАТО та США. Нагадати про себе та можливо десь отримати своє.
Не думаю, що Росія серйозно розраховувала на те, що НАТО могло дати гарантії подальшого не розширення Альянсу, а також гарантувати, що Україна ніколи не стане членом НАТО.
Ескалацією на кордоні з Україною Росія вирішує певні політичні завдання та виконує програму-мінімум, щоб вийти з політичної ізоляції. Аби використати згодом це для внутрішньої аудиторії.
Безумовно, що на кордоні з Росією ми відчуваємо цю загрозу. Це одна з ключових загроз безпеці поряд із економічними проблемами та пандемією коронавірусу.
Загроза вторгнення нині на першому місці на Сумщині – ми не можемо ігнорувати це. Ситуація відрізняється в областях, які межують з Російською Федерацією.
− Як би Ви оцінили поточний рівень співпраці України з НАТО?
− Я би тут виділив три аспекти. Перший – це обороноздатність. Тут у нас планомірний прогрес. Виконуються річні національні програми як щодо законодавства, так і фінансування армії, запровадження цивільного контролю. Україна виконує свої зобов’язання.
читайте також:
Другий аспект – членство України в НАТО, яке залежить від політичної ситуації в Альянсі. Нам треба шукати шляхи зближення з Парижем та Берліном, адже від них залежить подальша євроатлантична інтеграція нашої держави.
І третій аспект − це ставлення українських громадян до членства в НАТО. Підтримка росте – маємо найбільші показники за період незалежності (58 %). Відбуваються необхідні заходи інформаційного характеру для того, щоб люди краще розуміли, що таке НАТО, навіщо нам НАТО потрібно та що Україна від цього отримає. Це потрібно, аби частка скептиків не збільшувалася.
