Суд Києва визнав винним блогера, який брав участь у створенні відео із закликами до силового спротиву військовим ТЦК, поліції та СБУ. За рішенням суду, чоловіку…
Нині захисниця служить начальницею групи персоналу штабу одного з батальйонів 152-ї єгерської бригади імені Симона Петлюри.
Життєвий шлях дівчини був оприлюднений 25 травня на каналі бригади.
Ліні Олександрівні — 23 роки. Вона народилася в маленькому селі Горбове на Чернігівщині.
Після дев’ятого класу Ліна поїхала навчатися до Києва.
«Вдень — лекції, ввечері — робота в McDonald’s. А у вихідні я відвідувала курси з тактичної медицини — всі, які тільки знаходила. Ще з підліткового віку мене тягнуло до війська.
Мій дядько, брат, друзі — всі пішли захищати Україну. І я постійно думала: чому вони мають ризикувати життям, а я сидітиму вдома? Я хотіла бути корисною», — розповіла Ліна.
У 2023 році, у двадцятирічному віці, Ліна пішла до ТЦК та СП і добровільно мобілізувалася.
«Я планувала бути бойовим медиком, але мені запропонували піти на офіцерські курси. Мені сказали: «Сьогодні останній день набору, хочеш спробувати?» І я погодилась.
У моїй голові «офіцер» — це була людина з академії, з великим досвідом. А тут — я. Усвідомлювала велику відповідальність.
Навчання проходила в Україні та Польщі. А в січні 2024 року потрапила до 152-ї бригади, де стала на посаду заступника командира роти», — згадує захисниця.
Каже, що перший місяць було нерозуміння паперової роботи: журнали, документи, облік. Але напрочуд швидко втягнулася.
Її рота працювала на Сумському напрямку, а згодом — під Покровськом. Ліна відповідала за забезпечення, евакуацію поранених, координацію та частково логістику на небезпечних ділянках.
«Всі бояться, і це нормально. Це інстинкт самозбереження. Людина не може не боятися, коли розуміє, що завтра може не повернутися.
Особливо гостро це відчувалося перед виїздами на небезпечні ділянки», — розповідає Ліна.
Дівчина згадує, як одного разу їхній автомобіль знищила ворожа артилерія в одному з населених пунктів під Покровськом.
Напередодні її виїзду в машину влучили, а водій дістав тяжке поранення.
«Так сталося, що наступного дня я мала супроводжувати піхотинців під час виїзду. Мабуть, це було перше справжнє усвідомлення небезпеки, бо вчора там мало не загинули твої люди.
Я тоді написала молодшій сестрі повідомлення про те, що їду, і додала, щоб не розповідала мамі», — каже Ліна.
Серед великої кількості завдань на посаді заступника командира роти Ліна також опікувалася пораненими.
«Тільки уявіть: ще нещодавно ми спілкувалися, жартували. Бо це ж мої люди. А потім везеш когось із них «трьохсотим».
Але найбільше дивує, що хлопці та дівчата не втратають життєстійкості: намагаються усміхнутися, дехто навіть жартує.
А найважче — це втрати: коли людина ще вчора сиділа з тобою, курила цигарку, жартувала про життя… а потім приходить звістка, що її більше немає», — зітхає Ліна.
Нині займається обліком особового складу, рекрутингом і допомагає новим військовим знайти своє місце у підрозділі.
«Ми намагаємося зрозуміти людину, її навички, її характер. Щоб вона була корисною там, де справді може принести користь.
Головне завдання — бачити не лише документи чи облік, а насамперед надавати людську підтримку особовому складу. Важливо говорити людям правду.
Якщо це піхота — ніхто не вигадує казок. Людині чесно кажуть: буде важко. Буде страшно. Але ми боронимо свою землю», — зазначає Ліна.
АрміяInform розповідала, як піхота 152-ї бригади заходить на позиції на Покровському напрямку.
