До ініціативи наразі долучилися понад 100 військових частин Сил оборони України, які вже знищили понад 17 000 розвідувальних та ударних…
У центрі мікрорайону «Східний», що розташований на околиці Маріуполя буквально в 10 км від фронту, стоїть меморіал пам’яті — на честь жертв жахливої трагедії 24 січня 2015 року. Тоді проросійські бойовики обстріляли з реактивних систем залпового вогню «Град» мікрорайон Маріуполя…
Про сумнозвісні події того дня кореспонденту АрміяInform розповіли очевидці тієї трагедії.
Ірина Васильовна, мешканка мікрорайону «Східний»:
«Я прокинулася та підійшла до вікна. Почула жахливий гул, побачила, як горить земля та посипалися вікна в інших помешканнях… Горіло все навколо! Я ніколи такого не бачила, тому й не розуміла, що відбувається… страх… Я розбудила чоловіка зі словами: „Прокидайся, я не розумію, що діється. Чому будинок здригається, чому сиплються вікна?“ За мить я зрозуміла, це обстріл. Я пригадала, коли під час попередніх атак бойовиків зруйнували заправку та блокпост неподалік нас. Чоловік наказав встати у міжкімнатний проміжок, аби вберегтися від осколків скла й снарядів. Коли закінчився обстріл, ми вийшли на вулицю. Навколо горіло багато автівок, дорога була засипана склом. На диво, громадський транспорт не зупинився, ми заскочили у перший тролейбус, до власного автомобіля боялися бігти. Додому повернулися за тиждень… Було дуже страшно…»
Альбіна Львутіна, журналістка:
«У ніч з 23 на 24 січня 2015 я ночувала у друзів на «Східному». Крізь сон я почула, як у шафі затремтів посуд. Відкривши очі, побачила, що люстра розкачувалася з боку у бік. Перша думка була про землетрус. Коли коливання будівлі збільшилися та було чутно вибухи. Тоді я зрозуміла, що це обстріл… Тільки-но я встала, на ліжко висипалося скло з вікна. Тільки тоді я зрозуміла, якій небезпеці піддаюся. Я схопила плед та телефон, вибігла в коридор, прокричала друзям сховатися далі від вікон, лягти на підлогу, прикрити голови та чекати на закінчення обстрілу. Незадовго до того дня ми випустили сюжет, як врятуватися під час артилерійського обстрілу. Це мабуть був знак.
«Обстріл тривав менше ніж хвилину – в ту мить я зрозуміла вислів «все життя пронеслося перед очима…»
Обстріл тривав менше ніж хвилину – в ту мить я зрозуміла вислів «все життя пронеслося перед очима…» Перші думки були про моїх батьків. Жалкувала, що нечасто казала, що я їх люблю. Пригадала сестру, родичів… Я думала про своє життя… Вже закінчила університет, щоправда, ще не отримала диплом… Зустріла хлопця, який став моїм чоловіком. Згодом опанувала себе. Я журналіст, витягла телефон та почала фіксувати все, що відбувалося, на камеру. В квартирі стояв смог та туман з пилу, відчувався присмак та запах пороху. Як тільки все стихло, ми вирушили сходами з будинку. Навколо все горить, лежать тіла або залишки тіл.. Люди йшли того ранку по якихось життєвих справах і їхнє життя ось так обірвалося…
За кілька хвилин мені зателефонували з роботи і сказали починати працювати – фіксувати на камеру цю трагедію. Мені тоді прийшлося відключити всі емоції. Я була першим журналістом на місці обстрілу і ми зробили унікальні кадри.
Ніколи не забуду, як посеред дороги біля тіла якоїсь жінки впав на коліна чоловік і плакав. Біля нього знаходився поліцейський, який намагався встановити особу загиблої. Чоловік сказав, що то його мама… Вона зранку вийшла на ринок і загинула, снаряд розірвався поблизу неї. Вона не мала шансів залишитися живою… Багато з того, що ми знімали, тоді потрапило на російські канали. Звісно, інформацію вони перекрутили. Відтоді минуло 7 років, але ті спогади досі крають серце болем… А ще кожну річницю мама мене вітає з другим днем народження і дякує за те, що я вижила…»
«Ніколи не забуду, як посеред дороги біля тіла якоїсь жінки впав на коліна чоловік і плакав. Біля нього знаходився поліцейський, який намагався встановити особу загиблої. Чоловік сказав, що то його мама… Вона зранку вийшла на ринок і загинула, снаряд розірвався поблизу неї…»
Світлана, директорка школи, яка була зруйнована під час обстрілу «Східного», свідок тих сумнозвісних подій:
«24 січня 2015 року, це була субота. У нашому закладі щосуботи проводилися заняття „Школа майбутнього першокласника“. У будівлі школи знаходилися діти, які прийшли на підготовчі заняття, а також ті, хто ходив у спортивні секції та гуртки. Звісно, і викладачі. Обстріл застав мене якраз на шляху до школи. Я побачила, як летить ракета. Я впала на землю ногами у бік снаряда. Мене ніхто цього не навчав, це відбулося на рівні інстинкту. Скільки я так лежала, не пам’ятаю… Потім з іншими людьми я сховалася у підвалі. Коли небезпека минула, я пішла до школи. Один снаряд ліг поряд зі школою — згоріла автівка колеги, другий розірвався на футбольному полі, третій — у внутрішньому подвір’ї навчального закладу. У будівлі не залишилося жодного цілого вікна, деякі двері були вивернуті. Була паніка, лунали крики, плач, батьки шукали своїх дітей. На щастя, постраждав лише один учень, і то легко — його трохи порізало склом. Після обстрілу люди масово залишали місто — з 1100 учнів близько 500 забрали документи. Я теж виїхала з Маріуполя, але за три тижні повернулася. Саме тоді розпочалися заняття. Але ще рік, дорогою до школи, відчувала страх…»
«Один снаряд ліг поряд зі школою — згоріла автівка колеги, другий розірвався на футбольному полі, третій — у внутрішньому подвір’ї навчального закладу. У будівлі не залишилося жодного цілого вікна, деякі двері були вивернуті. Була паніка, лунали крики, плач, батьки шукали своїх дітей. На щастя, постраждав лише один учень, і то легко — його трохи порізало склом…»
Дмитро, старший пожежний рятувальник:
«24 січня 2015 року я перебував на чергуванні. Моя частина знаходиться буквально за кілька кілометрів від епіцентру трагедії. Уже за лічені секунди після першого вибуху до пункту зв’язку частини надійшов перший виклик, в якому ми отримали інформацію про обстріл.
„Ми до останнього не розуміли масштаби трагедії, допоки на своєму шляху не побачили потрощені авто, що палали, від яких підіймався чорний дим, зруйновані будівлі. Але найстрашніше було бачити на вулицях людські жертви — тих, кому було вже не допомогти…“
Ми до останнього не розуміли масштаби трагедії, допоки на своєму шляху не побачили потрощені авто, що палали, від яких підіймався чорний дим, зруйновані будівлі. Але найстрашніше було бачити на вулицях людські жертви — тих, кому було вже не допомогти… Вже на місці ми оцінили масштаби роботи, викликали допомогу та приступили до тушіння пожеж, розбору зруйнованих конструкцій. І хоча ми отримували інформацію, що під уламками можуть знаходитися люди, нам пощастило — жодного випадку не підтвердилося. Одним із постраждалих об’єктів була школа. Це було диво, що ніхто не постраждав… На „Східному“ ми працювали до пізньої ночі. Що ми тоді відчували? Під час виконання службових обов’язків і раніше приходилося стикатися з різними жахіттями, але навіть у нас у той момент виникали панічні настрої. Але ми розуміли, що треба зберігати спокій…»
Анна, фельдшер Обласного центру екстреної медицини та медицини катастроф м. Маріуполя. Брала безпосередню участь у наданні допомоги людям, які постраждали під час обстрілу мікрорайону «Східний»:
«Виклик ми отримали близько 9.30 години ранку 24 січня 2015 року. Під час слідування до епіцентру подій чули вибухи, навколо горіли будинки, автівки, а найстрашніше — навколо лежали тіла загиблих, багато тіл… Люди по вулиці бігали в паніці, плакали, тягнули до нашого транспортного засобу руки. Ми отримали виклик на адресу зруйнованого будинку — прийшлося постраждалого чоловіка виймати з-під завалів у під’їзді. В нього було поранення грудної клітини — ми це побачили вже коли забрали його до карети швидкої допомоги. Він жалівся на біль в грудині, а коли ми розрізали одяг, пересвідчилися, що ситуація дуже серйозна. Він був дуже тяжкий, не знаю, чи вижив… Поки ми звільнили цього чоловіка, поки донесли — в нашу машину вже підсіли 7 або 8 осіб з різними видами пошкоджень — і переломи були, і осколкові поранення, і порізи. Всіх прийняли, всім надали допомогу, відвезли до Центру первинної медико-санітарної допомоги. Я працювала взагалі без якихось емоцій — просто не було часу думати про те, що я відчуваю. Потрібно було робити свою роботу — єдине, що було в голові.
„Запам’яталася трирічна дівчинка Мілана, яку ми перевозили до дитячої лікарні. Під час обстрілу її мама загинула, прикривши малечу своїм тілом, а дитина отримала поранення ніжки, її прийшлося ампутувати. Міланка плакала, кричала, кликала маму, ще не розуміючи, що вона до доньки не прийде…“
Потім ще кілька разів поверталися, аби забрати поранених, а далі вже з Центру первинної медико-санітарної допомоги розвозили людей по лікарнях, зокрема і в сусідні області. Запам’яталася трирічна дівчинка Мілана, яку ми перевозили до дитячої лікарні. Під час обстрілу її мама загинула, прикривши малечу своїм тілом, а дитина отримала поранення ніжки, її прийшлося ампутувати. Міланка плакала, кричала, кликала маму, ще не розуміючи, що вона до доньки не прийде…»
Заступник начальника Обласного центру екстреної медицини та медицини катастроф м. Маріуполя Андрій Кононов:
«Перші виклики диспетчерська отримала буквально через кілька хвилин після обстрілу – о 9.25. Люди в паніці кричали, що потрібна допомога, що на вулиці багато поранених, багато крові, відірвані кінцівки, спотворені тіла. За кілька хвилин ми отримали близько сотні таких дзвінків. Ми вирішили зібрати максимальну кількість бригад та направити їх до епіцентру обстрілу. Спочатку туди виїхало 10 карет швидкої допомоги, але, у міру того, як звільнялися інші бригади, вони теж слідували на «Східний». Загалом в епіцентрі події була залучена 21 бригада, які кілька разів поверталися до місця трагедії. У кожній автівці до медичних закладів везли по п’ять, шість, сім постраждалих. У лікарнях наші колеги вже були готові надати необхідну медичну допомогу, оскільки між швидкими і ними було організовано взаємодію, тож лікарі заздалегідь знали, з якою травмою або пораненням надходить постраждалий. З початку російської агресії весь наш колектив брав активну участь у допомозі та евакуації поранених по всій області, тому жодна людина не відмовилася їхати на допомогу постраждалим після обстрілу «Східного»!
За словами Андрія Кононова, всіх постраждалих і загиблих було виявлено в перші дві години після обстрілу. 24 січня 2015 року під обстрілом проросійських терористів загинули понад три десятки людей…
Скріни зроблені з відео з архіву Альбіни Львутіної
