«Я мрію про те, щоб бути корисним — допомагати, захищати. Робити свою роботу якісно та в тіні, як супергерой: його ніхто не бачить, але на ньому тримається державна…
23-річна старший бойовий медик Олена проходить службу в одній з механізованих бригад, які виконують завдання в районі проведення операції Об’єднаних сил. Попри юний вік дівчина вже три роки пліч-о-пліч із бойовими побратимами стоїть на бойовій варті та готова прийти на допомогу пораненим і хворим. Ті ж зі свого боку посестру, єдину в роті дівчину, ніжно називають «Льоля».
читайте також:
Олена — жителька Донеччини, кілька років тому закінчила Бердянський медичний коледж. Після здобуття диплома потрапила до фельдшерської бригади швидкої допомоги. Саме тут вона набула величезного медичного досвіду, оскільки доводилося самостійно ухвалювати рішення щодо схеми надання допомоги пацієнтам, серед яких були й діти, й люди похилого віку, й, на жаль, невиліковні пацієнти…
— Одного разу ми приїхали на виклик до молодої ще жінки. Вдома були її чоловік і син. І хоча ми всі знали, що прогнози невтішні, але сподівалися, що цього разу не віддамо її в руки смерті. На жаль, пацієнтка померла вже на шляху до лікувального закладу. Дуже шкода, 41 рік — зовсім не вік, щоб помирати, — зітхає Олена.
Так минули 8 місяців роботи на «швидкій». Дівчина вирішила, що здобула достатній фаховий досвід і може приєднатися до братерства бойових медиків.
— Війна вирувала від моєї домівки, поблизу Волновахи, буквально за 50 км. Я розуміла, що з тим запасом знань, які мала на той момент, можу спробувати себе в тактичній медицині. Тим більше, що мама підтримала мій вибір і надала мені впевненості.
Так, одного дня, після добового чергування, Олена прибула у військкомат — і закрутилося… Вже за годину дівчина мала необхідний пакет документів. Ще за кілька днів, вже у статусі військовослужбовиці ЗСУ, вона вивчала премудрості військової науки в навчальному центрі ЗСУ «Десна».
читайте також:
Доля склалася так, що 8 березня 2019 року дівчина потрапила до бригади, яка тоді вже кілька місяців несла варту поблизу Золотого, що на Луганщині.
— Я переночувала в штабі, а вже зранку хлопці забрали мене на ВОП. Звісно, відчула культурний шок: окопи, відсутність умов, багнюка по коліна. Але нічого, до всього звикаєш! — усміхається бойовий медик.
Так почалися військові будні «Льолі» — чергування на спостережних постах, хворі, «господарські» справи… Там же під час першої ротації відбулося й бойове хрещення дівчини:
— Я щойно змінилася з чергування, сіла перекусити — і тут радіозв’язком передають, що на сусідньому ВОПі «трьохсотий». На щастя, поранення виявилося нескладним. На той момент вже наклали турнікет, мені залишилося лише зробити перев’язку, знеболити його та передати медикам батальйону.
Одразу Олена пригадує другого пораненого. Життя бойового товариша висіло на волосині: осколок ліг буквально за два сантиметри від серця, військовий втратив багато крові.
— В такі моменти немає часу на будь-які почуття, все потім. Працюєш ніби робот: зупинити кровотечу, відновити дихання, накласти пов’язку, контролювати життєві функції пацієнта. Вже потім, після евакуації з першої лінії, дала вихід емоціям — поранений був дуже складним. Я навіть і надії не мала, адже бачила первісні ознаки можливої смерті. Вже за тиждень мені зателефонували, сказали що хлопця вдалося стабілізувати — жити буде. Саме в такі моменти розумієш і цінуєш сенс свого перебування тут, на фронті, — ділиться Олена.
На жаль, не обійшлося в службі бойового медика й без втрат. Під час чергової ротації у Мар’їнці довелося робити найболючішу справу — констатувати смерть побратима в результаті поранення, несумісного з життям — ворожий осколок потрапив військовому прямо в серце… Загибель була миттєвою…
Але серед нелегких буднів бойового медика знайшлося й місце для жіночого щастя — саме в бригаді Олена зустріла майбутнього чоловіка. Нині Микола, чоловік Олени, служить у сусідньому батальйоні на посаді головного сержанта взводу.
Познайомилися майбутні молодята під час навчань на полігоні, а майже два роки тому, після того як бригада повернулася на місце постійної дислокації, опинилися серед учасників пілотного проєкту «Шлюб за добу». На війні, знаєте, люди не зволікають із життєво важливими рішеннями. А весільна сукня й букет нареченої були за кілька місяців, вдома, коли молодята пішли у відпустку…
