ТЕМИ
#ТЕРОБОРОНА #СОЦЗАХИСТ #СПОРТ #РАШАБУМ #ЛАЙФХАКИ #ООС #КОРУПЦІЯ #ІНФОГРАФІКА

Без ідентичності нації – немає держави

Прочитаєте за: 14 хв. 13 Січня 2022, 16:51 142

Розпочинаємо цикл матеріалів, присвячених дослідженню питання національної та громадянської ідентичностей – засадничих характеристик, притаманних будь-якому народу, який зміг збудувати і захистити свою державність. Першим нашим спікером, який допоможе розібратися, чому наша «дорога в дюнах» до формування згаданого фундаменту націотворення виявилася настільки довгою й звивистою, став Костянтин Малєєв – соціолог, науковий співробітник Інституту філософії НАНУ.

Навіщо американські школярі вчать Геттісбурзьку промову Авраама Лінкольна

‒ Отже, Костянтине Сергійовичу, що таке національна і громадянська ідентичність, без яких неможливо збудувати сильну державу?

‒ Передусім тут слід з’ясувати, що розуміємо під ідентичністю. Насамперед спадає на думку етнічна її компонента як частина культурного й мовного комплексів. Відомо, що в кінці 18-го століття формується поняття «нація». Одне з перших її визначень належить Тадеушу Костюшко – польському військово-політичному діячу, учаснику Американської революції й очільнику польського повстання 1794-го. Як полковник Континентальної армії він керував будівництвом численних оборонних укріплень, згодом став бригадним генералом і отримав почесне американське громадянство. Але повернувся на батьківщину боронити нову Польщу. Надбанням того часу є відома конституція Понятовського (3 травня 1791-го) – перша в Європі (перша у світі – американська). Щойно її ухвалили, як Росія, Австрія і Пруссія оголосили Польщі війну й ліквідували її як державу. Костюшко намагався захищати свою країну. І він тоді написав важливі слова: «Не буває шляхтичів чи селян. Бувають поляки». Фактично, це документальне свідчення формування поляків як нації – соціального феномену, який має чітку територію, свої закони і державу, що належить народу. Тоді в Америці ще не знали слова нація, це поняття вигадали французи. Виникнення у них Конституції й Декларації прав людини і громадянина заклало важливу революційну річ – доти йшла мова про підданих короля, а тепер з’явився термін «французька нація». Тобто сукупність людей, яка утворила державу, в якій джерелом влади є народ: «Це наша територія, де командуємо ми. І не важливо як – через короля, парламент чи президента».

‒ Поляків можна було тоді назвати повноцінною нацією?

‒ Повернімося трішки назад. Річ Посполита була шляхетською республікою. І тоді ще не було такого зациклення на національності. Більшу роль мала релігійна приналежність. І тут слід не тільки про поляків говорити. У кінці 17-го століття, після кривавої Тридцятирічної війни (1618‒1648) поміж католицьким та протестантським блоками, що знищила 8 млн осіб, аби уникнути подібних трагедій, тодішні 135 представників найрізноманітніших політичних утворень Європи визначили між собою кордони й виписали принципи дипломатичних стосунків, створивши міжнародне право. Відтоді можна говорити про держави в сучасному їх розумінні. Буквально за рік – у 1649-му ‒ англійці під час революції страчують свого короля Карла Стюарта, визнаного судом винним у зраді «громад Англії». Доти подібне було неможливе. Бо доти те чи інше королівство було власністю короля, подібно до того, як будинок є власністю домовласника. Саме він був суб`єктом відносин. А тут з`ясувалося, що виник окремий суб`єкт ‒ держава, а король лише її представник. 

Кожна нація повинна мати свою державу. І навпаки – державу має створювати й наповнювати повноцінна нація

Згодом американці – у 19-му столітті – визнали, що власником держав є народи, які в них живуть. І в цьому розумінні вони є республіками, навіть якщо влаштовані як монархії. Отже, кожна нація повинна мати свою державу. І навпаки – державу має створювати й наповнювати повноцінна нація. Саме тому імперії протирічать цьому принципу і є недієздатними, оскільки об’єднують й не факт, що на добровільній основі, кілька націй. А це неодмінно призводить до наступного: або на чолі імперії стають люди, які не презентують жодної нації, чи то самих себе, чи якісь окремі сім`ї, групи інтересів, або нації в імперії розділяться на повноцінні, власне імперські нації й підлеглі, другорядні.

Представники російського шовінізму почасти наводять приклад США як мультинаціональної держави. Насправді тут все не зовсім так. Саме на цьому прикладі яскраво можна пояснити, що ж є ідентичністю. Для цього слід згадати часи Громадянської війни в Америці й Геттісбурзьку промову Авраама Лінкольна 1863-го, яку вважають його політичним заповітом. У ній він звернувся до принципу рівності, проголошеного Декларацією незалежності США. Промова нараховує десять речень і поділяється на три частини. Це настільки ключова річ, що промову вчать усі американські школярі. Це щось на кшталт шевченківського «Заповіту». І в ній вмонтовано більша частина з того, що слід знати про сучасний американський світ. І ось з чого починається цей спіч: «80 років тому наші прабатьки породили на цьому материку нову націю, зачату під знаком свободи і присвячену принципам, що всі люди створені рівними». У розумінні Лінкольна, який уже знав слово нація, нею є американці, які вважають, що всі народжені люди є вільними і рівними. От ті люди, які погоджуються й приймають цей принцип, і входять в цю націю. І не важливо, говорять вони іспанською чи англійською, який мають колір шкіри, стать чи відношення до будь-якої релігії. Зрозуміло, такі ідеї зародилися саме у протестантських англіканських громадах, але надалі ці ідеї стали спільними для всіх.

Український культурний ландшафт почасти творений іншими мовами

‒ Виникає одразу запитання, а чим тоді є наша, українська ідентичність?

‒ Так, звісно, вона безумовно включає в себе історію України і українського народу як мінімум на 500-600 років назад. І одразу стає питання загальної наукової та публіцистичної плутанини. Бо мовна і генетична єдність – власне у контексті того, від кого ми пішли – та самосвідомість – це три різні речі. Дуже зрідка вони співпадають. Близькою до ідеальної у цих компонентах є історія, приміром, ісландської нації. Як висадилися на острові вікінги, так і досі майже кожен житель знає власну генеалогію чи не з 11-го століття. І там значно менше генетичного міксування. А вже всі, хто в Європі, навіть острівні британці, потрапили у плавильні котли різної величини й інтенсивності. Українці себе більш-менш починають усвідомлювати в часи Богдана Хмельницького, коли набував сили феномен козацтва. Культурно це був доволі вузький прошарок суспільства зі своїми особливостями.

Культурним проривом щодо українства є діяльність Києво-Могилянської академії. Бо в таких речах дуже велику роль грають інститути, які формуються в тих чи інших народах або територіях. От як формувалася німецька нація і мова? Відомо про щонайменше 50 діалектів німецької. Але з’явився Мартін Лютер і свідомо переклав грецький текст Біблії на ту мову, яку з його точки зору зрозуміє кожен німець. Таким чином він створив літературну німецьку мову.

Мова – живий організм, і тому важливо, аби нація, яка хоче вижити, зберігала сама мовну ідентичність, адже більшість націй саме і вирізняються якраз за цією ознакою

‒ Це те, що потім зробив Котляревський щодо української?

‒ Так. Причому це європейський тренд, адже десь за 10 років після Лютера те саме зробили і в Англії, переклавши Біблію на англійську – саме цей її варіант став основою літературної мови для всієї Британії. І за пів століття Шекспір цілком органічно писав саме такою англійською свої видатні твори. Утім, у мовній моделі Котляревського не було власної еліти, яка би просувала її у межах нації, що будує свою державу й інституалізує таку версію мови як еталон для всіх. Хоч і в Києво-Могилянській академії люди вивчали здебільшого релігійні науки, проте важливо, що сюди потрапляли люди з українських усюд і навіть глибинки. І кожен розмовляв певним діалектом. Поступово там викристалізувалося щось середнє – мовний «бульйон», з якого виросла сучасна літературна українська мова, хоч і спудеїв змушували між собою спілкуватися «мертвими» латиною і давньогрецькою. На цьому саме грунті і виріс Котляревський – тобто, він вже працював із матеріалом, що був на поверхні. І якщо продовжувати розглядати аспект ідентичності, одразу постає питання ідентичності з чим, із яким взірцем?

Якщо мовний – то це саме мова Котляревського і Шевченка. Проте такого потужного літературного україномовного середовища, як в Англії, Німеччині чи Росії тривалий час на наших теренах не існувало. Йдеться про тогочасні центри культурного тяжіння, які відволікали мислителів, діячів, творців від певного їхнього національного грунту, зокрема українського, аби приставати до актуальних моделей комунікації. Приміром, поміщики, літератори, чиновники тощо приїздили з усієї імперії до Санкт-Петербурга і, аби забезпечити собі успіх та визнання, мали комунікувати зрозумілою всім мовою. Так само і Гоголь орієнтувався у відомих йому реаліях, генеруючи певний український культурний ландшафт саме російською – мовою тодішнього дворянства.

В української мови настільки потужного центру не існувало, тому за взірець наразі ми послуговуємося черкасько-полтавським її діалектом. Але це не проблема, оскільки такою ж, приміром, є італійська, як й іспанська. Причому армія у формуванні тієї ж італійської й інших літературних мов відіграла помітну роль. Адже представники різноманітних провінцій і територій мали чітко розуміти одне одного та команди керівництва. А для цього і вироблявся загальнонаціональний глосарій комунікації.

Мова є украй важливою ідентифікацією, але не слід робити помилку, що ми от тисячу років так розмовляли і ще так розмовлятимемо тисячоліття. Мова – живий організм, і тому важливо, аби нація, яка хоче вижити, зберігала сама мовну ідентичність, адже більшість націй саме і вирізняються якраз за цією ознакою. Хоча є винятки – так, серби, хорвати, чорногорці й боснійці, які послуговуються кожен своїм стандартом сербохорватської.

У нашій культурі й на мовному рівні, зокрема, присутні впливи тих держав (націй), у складі яких наші терени перебували – йдеться про російські, польські, австро-угорські й інші ментальні інвазії. Звісно, це збагатило нашу культуру й від чого ми якраз не відгороджуємося, на відміну від сучасної Росії

Вільно дихати Україні не дають заскорузлі імперські комплекси всього російського суспільства, а не тільки його верхівки

‒ Отже, українці – порівняно молода нація, якщо говорити про всі її класичні ознаки, включно із власною державою?

‒ Безумовно. Зародки її ми бачимо у відомих нам військово-громадянських утворень доби Богдана Хмельницького, які існували на терені поміж трьома імперіями – Річчю Посполитою, Османською і Російською. І це суспільне явище усвідомлює себе як самоправне і самодостатнє утворення на основі прийняття певних правил й лідерів, які там усім керують. Причому всі погоджуються та приймають конкретні умови і ознаки того, в чому ми відрізняємося від інших довколишніх соціумів.

‒ Але з-поміж наших сусідів відтоді саме росіяни є найзатятішими противниками набуття державності українською нацією, вони взагалі заперечують процес нашого націотворення, хоча дуже легко йдуть на визнання «народу Донбасу», «народу Криму», «народу Придністров’я» тощо як цілком науково доведеної реальності?

‒ Це так тому, що прийняття нас у повноправному державному контексті самостійної нації протирічить природі російського неоімперіалізму, який наразі домінує в політичному дискурсі РФ. Якщо говоримо про російський феномен, слід зачепити явище націосепаратизму, притаманне якраз імперіям, причому це відбувається обов’язково – рано чи пізно. Такі ж процеси відбулися в Оттоманській імперії, з якої вийшли Румунія, Болгарія, Греція, Албанія, Сербія тощо. Нації себе усвідомили і, щойно отримавши вікно можливостей, відділилися і сформували національні держави із соціумом, що має чітку айдентику – передусім мовну й релігійну. Як і Австро-Угорщина. Проблеми націосепаратизму в імперіях не існувало доти, поки не набули розвитку національні ідеї й устремління. І кожен народ, який зміг собі ж пояснити, чому він є окремішньою нацією, яка заслуговує на власну державність, почав говорити «причому до нас турки або австрійці, чи англійці?». Мовляв, нехай у них буде своя країна, а в нас – своя.

‒ Чи може бути історія взаємин Великої Британії та США прикладом для тих росіян, які досі не можуть зрозуміти, чому ми не можемо бути повносправним окремішнім народом? Адже британці, ірландці й шотландці, що виїхали на американський континент, згодом воювали із метрополією за право будувати власну вільну державу. І згодом вони встановили дружні, взаємовигідні відносини, що тривають донині.

‒ Вільно дихати Україні не дають заскорузлі імперські комплекси всього російського суспільства, а не тільки його верхівки. Ця імперія має свою історію націосепаратизму. Давайте згадаємо історію володіння Росією країнами Балтії, Фінляндією і частиною розділеної Польщі. Важливо, що на час дрейфу Польщі від Росії Варшава була третім за величиною містом імперії. Це перші нації, які змогли вирватися звідти. Щоправда, вони завжди мали особливий статус, оскільки до російського поглинання мали тривалу історію власної державності, на відміну, приміром, від України. Тому їхній націоналізм із нашим важко порівняти, оскільки національну ідентичність ми лише розбудовуємо і перебуваємо, якщо порівнювати з ними, десь на етапі після Першої світової. Тоді метрополія ще мала комплекс претензій до них, що потім вилився у наступі 1939-го на Польщу та наступній зимовій кампанії супроти Фінляндії. Точно така ж ідея реваншу наразі розвивається Кремлем щодо сучасної України. І нам важливо цю агресію витримати і вийти переможцями з неї.

‒ Тобто, якщо брати аналогії, від нас відстануть років через 50?

‒ Важко однозначно відповісти, але цілком може бути. Ми наразі доробляємо те, що інші європейські нації вже здійснили 100-150 років тому. Проте для українців є інший характерний процес – націоєднання. Схожою є епоха державотворення в Італії та Німеччині, які змогли об’єднати в собі десятки суб’єктів із певною національною й культурною ідентичністю. Звісно, процес був складний і не завжди безпроблемний. В українському варіанті Злука і відхід від імперій злилися в єдиному національному руху від Карпат й до Дону.

Але я хочу сказати основну свою точку зору на наш предмет обговорення. Мова, історія політичних подій і розвитку відповідної культури є тут другорядними щодо головної ідентичності. Йдеться про цінності, які формують правовий погляд на життя. Це, наприклад, стале уявлення про те, що якщо я вийшов на Майдан, то ніяка сила мене розганяти там не може. І ця ідентичність сформувалася задовго до чіткого розуміння поняття «українці» як нація. У давньоруських містах існувало віче, і жоден князь його розігнати не міг. І маємо феномен, що саме на територіях, де ми з вами живемо, причому незалежно від мови (багато російськомовних були учасниками Революції гідності й воюють нині за Україну), ця ментальна характеристика якось передається.

Уся «історія держави російської», яку почали конструювати з подачі нашого земляка Феофана Прокоповича і яку далі обгрунтував Карамзін, на 80% є штучною, вигаданою, сучасною мовою, фейковою

Російський культурний простір насправді дуже мало породив позитивних цінностей

Немов культурний чи поведінковий код…

Саме так, і якось зафіксувати його інструментально непросто! Гадаю, це комплекс спадкових речей, що дрейфують у часі як певні мовні конструкції, традиції, словоформи, легенди і фольклор, типажі стосунків та поведінки, які локалізуються територіально чи історично обумовлено. Це якраз про наративи, про які не зовсім правильно нині багато хто говорить, не розуміючи тривалості їх дії – а це щонайменше десятки, а здебільшого ‒ сотні й навіть тисячі років! Тому вся «історія держави російської», яку почали конструювати з подачі нашого земляка Феофана Прокоповича і яку далі обгрунтував Карамзін, на 80% є штучною, вигаданою, сучасною мовою, фейковою. Хоча юридично держава росіян мала би виростати із Золотої Орди і, як на мене, нічого поганого чи соромного в цьому немає. Але росіяни категорично цього не сприймають. Гадаю, причина в тому, що російський культурний простір насправді дуже мало породив позитивних цінностей. І там дуже дивні речі відбуваються. Адже багато чого прогресивного вони експортували з Європи, але тим часом кажуть, що «ми – не Європа». Напевно тому, що в Європі є цінності, яких російський соціум не сприймає. Проте і нащадками ординців теж не хочеться бути, адже тоді ким вони є щодо європейського культурного континууму? Справжній фундамент «руского міра» видає його реальна правова традиція, котра донині здебільшого є монгольською, де існує начальство верховне і безумовне, рабське підпорядкування – ні у Суздалі, чи Володимирі ніколи не було віче. Тодішні тексти, починаючи від 12-го століття, показують, що… вільною людиною там бути було соромно, тобто «не круто»! Вас там могли оцінювати тільки по тому, наскільки крутим є ваш господар чи патрон. Ваша крутість не мала зовсім жодного значення… Вам нічого це не нагадує вже в реаліях сьогоденної Росії?! Аналогія очевидна!

Зрозуміло, що автономія міст за Магдебурзьким правом та можливостями громад, яка в нас поширилася свого часу аж до Полтави, Росія ніколи не знала в теперішніх кордонах і не змогла сюди нічого подібного експортувати. Згадайте відому поезію Григорія Сковороди, де він говорить про «Всякому городу нрав і права, всяка має свій ум голова…». В Україні зазвичай не було голоду й селяни не залежали від запасів, які створював поміщик чи князь на російському терені ризикованого агровиробництва і потім у разі чого роздавав їх підданим. В Україні не існує настільки виразного поклоніння державі як благодійнику, який тебе утримує, що ми бачимо в Росії. У нас куди потужніша роль і вища довіра до громади. Отже, головна наша ідентичність, якої варто триматися, це наші демократичні традиції ще з часів Київської Русі.

На завершення скажу, що справжня війна російської пропаганди проти України триває не тому, що хтось у нас не дає можливості вивчати російську мову, а за те, щоби в нас залишалося якомога більше людей, які не розуміють української. Інакше етнічні росіяни стають ментально українцями. Отже, це боротьба росіян за право не знати нашу мову, і ця ситуація така ж, як і в інших державах, що вийшли із радянської моделі. І  це слід завжди враховувати.

Фото: Дмитра Юрченка

18

Кореспондент АрміяInform
Читайте нас у Facebook

Захищаємо світ

00
00
00
rss.feed, Інтерв`ю, Лонгрід