Сьогодні виповнюється два роки від початку Курської операції — безпрецедентної за задумом і виконанням кампанії, яка перенесла бойові дії на територію держави-агресора. Цей крок…
Більшість тих, хто сьогодні тримає фронт, ще нещодавно були цивільними людьми, які в один момент стали резервом країни та долучилися до Українського війська.
Його шлях на війні розпочався з добровольчого формування, а зараз він є досвідченим воїном, який пройшов запеклі бої на Сумщині, Сіверському та Покровському напрямках.
АрміяInform розповідає про розвідника батальйону «Свобода» 4-ї бригади оперативного призначення НГУ «Рубіж» Артема на позивний «Чечня».
Сумський опір на «сімках» та «Ланосах»
Коли російські війська почали наступ на Суми, Артем разом з однодумцями вирішив зустрічати ворога «кулаком». Озброювалися, готували коктейлі Молотова, робили шипи для зупинки транспорту. Серед добровольців були як зовсім молоді хлопці, так і досвідчені мисливці та ветерани АТО/ООС, які передавали навички іншим.
«Нас зібралося дуже багато тих, хто готовий був боронити місто. Так сформувалася ДФТГ. Багато хто взагалі вперше зброю в руках тримав, але всі були „нарвані“ — готові бити ворога чим завгодно. Просто так Суми віддавати кацапам ми не збиралися», — згадує Артем.
Мотивація була настільки високою, що добровольці виїжджали зупиняти бронетехніку на звичайних цивільних авто.
«На «сімках» їздили зустрічати танки. Кажуть, там їде 6 танків. Всі вантажаться їхати зустрічати. Хтось сідає в «сімку», хтось в «Ланос», — згадує Артем.
Шлях у розвідку: відповідальність за життя
Згодом «Чечня» долучився батальйону «Свобода». Розповідає, що після опитування його розподілили в розвідку. Довелося багато вчитися та тренуватися. Каже, що інструктори доклали максимум зусиль, аби підготувати розвідників. Зі свого боку Артем також кардинально змінив ставлення до дисципліни та вимог до себе.
«Якщо раніше я міг сам собі сказати: “та нічого страшного”, то зараз вже так ніколи не скажу. Ставлю до себе високі вимоги. Бо від цього часто залежить не лише моє життя, а й побратимів. Наприклад, коли заводимо піхоту, я розумію, що за цих хлопців відповідаю. Не просто ж так мені довірили їх вести», — розповідає Артем.
Зимовий штурм Спірного
Одним із найважчих епізодів війни для Артема став штурм промислової зони поблизу Спірного взимку 2024 року. Завданням було відбити будівлю, куди зайшов ворог, та зачистити територію навколо. Штурм відбувався «в лоб» під прикриттям іншої групи, що заходила з флангу.
Просуватися довелося через поле, заплутане дротами від ПТУР, та заходити на позиції, закидані тілами ворога.
«План був такий, що ми мали швидко по „сіряку“ все зробити і затемна вийти. Але ми трохи запізнилися, і вже швидко стало темно. А різних приладів, аби нормально бачити вночі, у нас було мало. І треба було зачистити ще позицію в яру. Я почав туди спускатися і почув збоку постріли. Мій побратим сказав, що там під кущем був ворог. Ми його пройшли. Пощастило, що його „мавік“ помітив, і хлопці його знищили», — розповідає Артем.
Далі хлопці почали закріплюватися, аби дочекатися підходу піхоти, яка мала їх замінити на цих позиціях.
«Сиджу в норі з побратимом. Він питає: “Братан, ти що так сильно замерз? Це твоя рука?” — я йому: “нє”. Виявилося, що ми лежали на мертвому росіянину», — згадує розвідник.
А далі по рації передали, що в їхній бік висувається 9 ворожих піхотинців, аби контратакувати. А розвідників було 8. Залишалося мало набоїв та гранат. До того ж під час руху Артем невдало впав на слизькій поверхні та пошкодив плече. Очікував, що зараз буде дуже важкий бій.
«Але пощастило. Ворожа група до нас не дійшла. Наші снайпери їх всіх знищили ще на підходах», — згадує Артем.
Хто такий розвідник нині?
На думку Артема, розвідник — це «різноробочий» на війні, який має вміти все: від орієнтування та маскування до пілотування дронів і штурмових дій.
«Копаєш, літаєш, водиш, носиш, штурмуєш, підтримуєш. Розвідник має дуже гарно бігати. Також треба всім цікавитися. Бо на війні будь-які навички знадобляться. Війна постійно змінюється. І треба йти в ногу з усіма цими технологіями. Бо тактики постійно змінюються. Якщо десь щось пропустиш, то це може вартувати тобі життя. Ну і, звісно, планування. Має бути план А, план Б, план В і так далі. Загалом, плани на будь-який розвиток подій», — говорить розвідник.
Перед кожним виходом Артем просить Бога про допомогу, щоб усі повернулися живими. А у складних ситуаціях він завжди повторює собі слова, почуті від побратима: «Ніхто, крім нас. За життя на смерть».
Фото автора та Армія TV
