Нове середовище, незнайомий розпорядок, десятки запитань про службу, документи, здоров’я, фінанси чи родину — усе це може створювати додаткову напругу…
А тому що козаки святкували його як ніхто інший на славу! Справа в тому, що Різдво за часів Запорізької Січі вважалося одним з найбільших свят. Новий рік сприймався значно простіше: козаки збиралися у вузькому колі, гарно і смачно вечеряли, без особливих напоїв чи вишуканих наїдків, і грали в карти. Правда, наступного дня вони вирушали вітати своїх старшин, і свято набувало ширшого розмаху – зі смачнішими наїдками, напоями і подарунками. Але без традиційних сьогодні вихідних днів.
Головний майданчик козацького Різдва – Гетьманат
Про те, як святкували Різдво козаки можна дізнатися зі «Щоденника» Якова Марковича – одного з найбагатших і найосвіченіших українців середини XVІІІ століття, який з 1717-го по 1767 роки детально описував життя Гетьманщини.
Автор стверджує, що головним майданчиком козацького Різдва був Гетьманат. У XVIII столітті це – спочатку Батурин, а потім Глухів. Ще вранці 6 січня у столицю з’їжджався весь тогочасний бомонд: духовенство, генеральна старшина, полковники, урядники найбільших центральних установ, старосвітське панство. Прибували з вишуканими дарунками. Це була чорна ікра (кав’яр), заморські смаколики на кшталт цитрусових – свіжих та зацукрованих, солодощі, вина, тростини, годинники, шовкові пояси й хустки та багато іншого. А от місцевим козацьким старшинам дарували простіші подарунки: макові калачі, золоті дукати, цукрові голови.
Яків Маркович пише, що до вечірньої зірки майже не їли, мали хіба що легкий обід. Затим відбували на Богослужіння. А от коли спалахувала перша зірка, починався пишний бенкет, який тривав доти, поки гості могли стояти на ногах.
Козаки – майстри феєрверків
Модними тоді стали феєрверки та салюти — на них витрачалося чи не половина річного запасу пороху. Влаштовувала шоу генеральна артилерія. Це були ракетно-бомбові симфонії, а з порохових свічок і гнотів викладалися фігури-вензелі з ініціалами гетьмана та найшановніших запрошених.
На площі виходили співаки і музиканти. Литаври і труби, сурми і ріжки, хори спудеїв та канцеляристів – це все було красиво, урочисто і дуже святково!
Меню по-козацьки
Що ж було неодмінним атрибутом різдвяно-новорічного столу? Меню кожного з цих свят мало свою специфіку. Кількість і послідовність подавання страв залежали від статусу господаря та його статків. Іноземці часто нарікали, що на гетьманських учтах страви виставляли не всі одразу, а почергово виносячи їх з кухні. Знесилені ситною їжею гості потім заледве сиділи за столом. У старшин нижчих рангів та в заможних козаків було прийнято мати не менше шести перемін страв.
Святвечір, звісно, не обходився без традиційної куті, яку, щоправда, подавали переважно при посполитому столі. На пансько-старшинському бенкеті її заміняли калачами й булками з маком і родзинками. Неодмінний атрибут різдвяних та новорічних учт – м’ясні страви. Що більше їх нараховували, то багатшим і пишнішим вважався стіл. У гетьманській і старшинській світлиці готували «шляхетну кухню». Насамперед дичину: лосятину, оленину й м’ясо птахів – дрофа, куріпок і тетеревів, а також м’ясо молодих тварин – молочних поросят, телят і козенят. На щабель нижче були різноманітні печені та смаженина з баранини, свинини та воловини. Ці страви подавали з тушкованою капустою і пшеничними кашами із різними пряними й гостро-солодкими поливками. Каплуни були теж серед м’ясних смаколиків, якими часто гостилася знать. Їх подібно до сучасних бройлерів дбайливо відгодовували на м’ясо і так само, як голубів, запікали в маслі з прянощами та травами.
На заможність столу вказував також асортимент закусок, які подавали не лише перед початком бенкету, але й між перемінами основних страв. Особливо цінували привозні делікатеси – кав’яр, осетрові балики, свіжопросолену білугу, міногів, голландські оселедці, турецькі оливки. Серед місцевих “легоминів” – солоні гриби, в’ялені та копчені язики, шинка, ковбаси. Наприкінці XVIII століття поступово стали популярними французькі та німецькі новинки – паштети, соуси та різноманітні тверді сири.
Вінцем будь-якого старосвітського бенкету був десерт, для якого господарі не шкодували грошей, а рідкісні продукти та інгредієнти могли купувати заздалегідь, ще влітку.
Що ж до алкогольної карти Гетьманщини, то виглядала вона принципово інакше, аніж зараз. По-перше, через майже цілковиту відсутність шампанського й ігристих вин, котрі з’явилися на європейському ринку лише наприкінці XVIII століття. Білі ігристі вина коштували надзвичайно дорого й до того ж їх поставляли в Україну через Ґданськ і Вроцлав. Зазвичай пляшка такого трунку коштувала втричі дорожче від звичайного. Ласі до грошей продавці навчилися фальшувати цей дорогий напій на основі вина або березового соку й барвників. Вони додавали для “ефекту” негашене вапно, від чого пляшки з фальсифікатом нерідко розривало прямо в шинках і винарнях.
Свято обов’язкам не завада
Яків Маркович пише, що хоча козаки полюбляли святкувати на славу, проте в перервах між світськими розвагами залагоджувалися й цілком серйозні державні справи: на початку січня в столиці традиційно збиралися сейми генеральної та полкової старшини, на яких обговорювали кадрові призначення, податкову політику або підготовку воєнних виправ.
Але найдраматичнішим було Різдво 1676 року. Кримський хан вирішив знищити Січ взимку — коли козаки роз’їжджаються по зимівниках, і залишається тільки нечисленна охорона. Після Різдва всі вони, був упевнений хан, будуть п’яні й спатимуть — можна буде винищити всіх. І от, зібрав хан 15-тисячне військо, оточив Січ, за допомогою зрадника яничари навіть потрапили на її територію.
Та не всі козаки спали, побачили ворога на своїй території, пальнули з рушниць, піднялися козаки, взяли до рук мушкети й пістолі і стали стріляти з вікон та дверей. Одні стріляли, інші заряджали, і так без перерви, а нечестиві яничари не знають, куди подітися, так всі і полягли. А хан з рештою війська свого кинувся навтіки.
Підготувала Наталія Задверняк
