Численні, але розрізнені селянські виступи та повстання другої половини 1920-х — початку 1930-х років були придушені державною владою з її апаратом насильства і не спромоглися…
«Імунітет» проти дій окупантів на фронті Іван здобув ще влітку 2014-го під Савур-Могилою
Захисник Світлодарської дуги старший сержант Іван завжди спокійно ставиться до ворожих артобстрілів. У ці критичні моменти він думає про свою командирську роботу та бойові дії підлеглих. Певний «імунітет» проти дій окупантів на фронті він здобув ще влітку 2014-го під Савур-Могилою і відтоді нічого не боїться.
29-річний командир механізованого відділення однієї з механізованих бригад старший сержант Іван в армії з 2012 року. За цей час пройшов шлях від рядового стрільця до молодшого командира. Сьогодні ж несе службу на одній з ділянок лінії розмежування.
— Іноді протягом тижня в нас можна відчути роботу майже всіх типів озброєння, що є в окупантів, — каже військовослужбовець Збройних Сил України. — Здебільшого вони гатять по нас через безпорадність, бо знають, що саме ми контролюємо ситуацію на Світлодарській дузі. Також вони далеко не дурні й давно зрозуміли, що скоро ми їх переможемо. Я з перших місяців на російсько-українській війні і чітко бачу, як кардинально помінявся характер дій противника: від якогось пафосного у 2014-му до боязливого цього року.
Дуже пишається армієць своєю участю в рейдових діях 95-ї окремої десантно-штурмової бригади у липні-серпні першого року війни.
— Наш механізований підрозділ був тоді приданий до десантників. Разом ми звільнили не один населений пункт від окупантів. Як смерть ми з’являлися в ворожому тилу, завдавали точного удару й відразу ж зникали. Кожна така маленька перемога додавала нам нових сил. В усіх нас була віра, що до кінця літа ми здобудемо остаточну перемогу. Знаєте, це неодмінно відбулося б, якби в серпні із закордону не прибула російська навала, — пригадав старший сержант Іван.
Під час одного з боїв наприкінці липня 2014-го неподалік Савур-Могили їхній зведений підрозділ окупанти обстріляли з РСЗВ «Град».
— То було справжнє пекло на землі. Снаряди падали з неба залізним «дощем». Людей, як пір’їнку, здувало черговими ударними хвилями. Таке забути важко… На жаль, один з уламків «Градів» потрапив мені в ліву гомілку. Я відчув сильний біль, але не покинув автомата, бо ми в той момент чекали на наступ. Потім мене евакуювали і аж чотири місяці лікував ногу, — розповів воїн.
Після повернення до строю в грудні 2014-го його механізований батальйон розташовувався в районі Бахмута й забезпечував бойові дії на Дебальцевському напрямку. Там також було гаряче. Проте біля Іловайська він навчився успішно бити ворогів і своїми знаннями посилив потенціал механізованого підрозділу.
— Тут, на Світлодарській дузі, я часто заспокоюю молодих воїнів тим, що нині відносна тиша, як порівняти з тим пеклом, що мені довелося пройти сім років тому. Завжди вимагаю від підлеглих чіткої командної роботи. Тобто під час бою думати не про себе одного, а про колектив у цілому. Тих, хто цю просту істину правильно зрозумів, потім призначають на вищі посади й вони мені дякують за військову науку, — вважає воїн-піхотинець.
У наступному 2022 році захисник Світлодарської дуги визначив собі за завдання вступити на навчання до одного з військових навчальних закладів Збройних Сил України.
— Поки що розриваюся між двома військовими вишами, розташованими у Львові та Одесі. В першому можна стати офіцером-піхотинцем, а в другому — служити в морській піхоті. Час в мене ще є і остаточно вирішу за кілька місяців. У новорічну ніч я традиційно загадую бажання, щоб Україна перемогла у війні. При цьому я та мої побратими мріємо про успіх не за будь-яких ціни та умов так званого перемир’я, а за остаточне звільнення всієї території нашої держави, — підсумував старший сержант Іван.
фото автора
