Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 30 січня 2026…
У мотопіхотної бригади ім. Гетьмана Виговського, як і у деяких інших бригад, сформованих під час війни, немає власного полігону. Тож бойова підготовка відбувається на стаціонарних. Про те, як вона проходить, розповіли офіцери бригади.
Перед виходом у район ООС бригада була виведена на підготовку до навчального центру в Старичах.
Командир бригади полковник Дмитро Кащенко зазначив, що насамперед було вирішено питання розміщення особового складу.
Солдати жили в стаціонарних будиночках, а не в наметах. Особовий склад відпочивав у теплі, комфорті. У казармі тепло, світло, гаряча вода, туалет не на вулиці. Харчувалися у стаціонарній їдальні.
Такий пiдхiд знімає з командирів побутові проблеми та дає можливість зосередитись на вирішенні навчально-бойових завдань. Для цього у навчальному центрі створено всі умови.
Офіцери на всіх рівнях, починаючи від командира взводу і закінчуючи командиром бригади, зосереджені на навчанні. Все щодо забезпечення навчального процесу вирішено зусиллями центру – від навчально-матеріальної бази до закріплених за підрозділами інструкторів. Інструктори – як наші, так і з країн НАТО.
Компактне розташування директрис та навчальних полів дозволяє не витрачати зайвий час на переміщення.
Як відзначають командири підрозділів, цікавими і корисними були підготовка та тренування штабів (роздільні штабні тренування, сумісні та командно-штабні тренування. – Ред.). Все проводилося у штабах батальйонів сумісно зі штабом бригади з використанням електронної системи імітаційного моделювання JCATS (Joint Conflictand Tactical Simulation).
Як розповів один з офіцерів-артилеристів старший лейтенант Костянтин: «Під час відпрацювання навчального завдання на імітаторі я не врахував один з елементів місцевості. Система мені цього не простила, і я втратив одну з батарей дивізіону. У реальній ситуації це кілька важких гармат із усіма розрахунками та транспортом. Як результат моєї помилки – бригада не змогла виконати завдання. Ми тоді розібрали цю ситуацію і при наступному відпрацюванні помилку врахували».
Командир бригади полковник Дмитро Кащенко зазначив, що «по суті зараз у війні з Росією ми стаємо частиною західної військової школи, яка протистоїть радянській чи російській військовій школі. Почнемо з того, що сама підготовка солдата у всіх країнах у принципі однакова. Пробіг смугу перешкод, добіг, постріляв, вистрілив, влучив. Але в частині планування, причому не так логістики, як самих операцій, відрізняється радикально. У нас з радянських часів багато чого нав’язувалося – аж до розміщення кожного взводного опорного пункту. А в іноземців інший підхід. Я комбриг і не можу зі свого командного пункту бачити краще, ніж бачить командир взводу на місцевості. І іноземці дають більше свободи, ініціативи молодшим командирам. У комвзводу є певне завдання, і він на місцевості дивиться, де має бути траншея – може, вона на 100 м далі потрібна. Він вибирає місце, повідомляє мені, і вже я планую, щоб не вдарити по ньому своєю артилерією. Ось це – докорінно відрізняється. У НАТО планування йде згори, а рішення – знизу. Командирові взводу видніше, сержанту видніше, кулеметнику в бійницю видніше, де йому лягти, де обладнати КСП. Я пам’ятаю приклад, коли у Могадішо операція провалилася. Наскільки знаю, провели розбір, але з посад нікого не познімали. Ось чим кардинально відрізняємося: плануванням та відповідальністю за це планування. Нам поки що важко переступити цей бар’єр, але рано чи пізно ми це зробимо».
Фото пресслужби бригади
