Мета — ускладнити Кремлю доступ до валютних надходжень і фінансування війни. Європейський Союз готує новий етап економічного тиску на Росію,…
Вихідний день 22 лютого 2014-го залишився у пам’яті військового лікаря Юрія Вовка назавжди. Суботнього ранку він, як і його колеги, отримав наказ командування прибути в розташування частини — до Військово-медичного клінічного центру Кримського регіону. Черговий причину виклику не пояснив.
— Вийшли на вулицю із дружиною, вона теж проходила службу в севастопольському госпіталі, а на кожному перехресті — російські військовослужбовці зі зброєю, їхні Урали, БТРи, — пригадує підполковник медичної служби Юрій Вовк, начальник гастроентерологічного відділення загальнотерапевтичної клініки ВМКЦ Центрального регіону. — Спочатку подумали, що росіяни проводять навчання, адже тренувались вони постійно. Проте, як зрозуміли пізніше, саме так почалась агресія Російської Федерації проти України. Відтоді, практично до виїзду на материк, перебували в госпіталі на казарменому положенні.
Ті кілька лютневих днів перевернули звичне життя родини військових медиків. На той час Юрій із дружиною вже понад 10 років жили у Криму. Там народилась їхня донька. Там вони будували плани на майбутнє, пов’язуючи їх з півостровом. Адже голова сім’ї все своє навчання мріяв служити на морі…
Питання про те, яку ж професію обрати, перед Юрієм практично не поставало, адже народився він у родині медиків. У дев’яностих роках — навчання в Одеському державному медичному університеті, під час якого закінчив військову кафедру.
— Коли я здобував освіту в Одесі, у Києві якраз створювалась Українська військово-медична академія. Щороку до нас приїжджали представники УВМА, які активно запрошували вступати до закладу. Тож вирішив — дійсно, чому не стати військовим лікарем. Вступив на спеціальність «лікар загальної практики для військово-морського флоту». Щорічно практику проходив у Криму, − говорить офіцер.
У середині 1990-х вакансій військових медиків на півострові було багато. Тож проблеми із тим, щоб взяти відношення у севастопольській військовій частині на посаду начальника медичної служби — начальника медпункту − в молодого офіцера не було.
— Втілилась моя мрія — жити і служити біля моря. Я навіть пройшов водолазну підготовку на випадок, якщо потраплю на корабель. Правда, туди мене не взяли через зависокий зріст. Спочатку служив в окремому полку зв’язку, потім — у медслужбі ВМС, а згодом у ВМКЦ Кримського регіону із місцем дислокації в бухті Омега в Севастополі, − продовжує підполковник медичної служби.
Служити в Севастополі Юрію подобалось. Колектив у новосформованій структурі був молодий, дружній, завзятий. Якихось проблем у спілкуванні з російськими колегами, як розповідає офіцер, не було. До 2014 року особовий склад ВМКЦ Кримського регіону постійно брав участь у навчаннях, які часто відбувалися сумісно із представниками російського флоту.
— Усе було добре, поки тривало на рівні людських стосунків. Медики обох госпіталів Севастополя — ВМКЦ КрР та «1472 ВМГ ВМФ РФ» − завжди знаходили спільну мову в лікуванні пацієнтів та допомагали в разі потреби, і в цьому ніхто не вбачав чогось дивного чи незвичного. Звісно, у місті були певні особливості, зокрема, не віталось спілкування українською.
Аж допоки не настав 2014 рік. Спочатку вчорашні російські колеги перетворились на ворожу армію, потім — з’явились вічно п’яні «казаки». Госпіталь функціонував, хоча фактично всіх стаціонарних пацієнтів виписали, а сам заклад готувався до евакуації.
— Майже щодня до нас приїжджали представники російських збройних сил. Хоча агресивних дій вони не проявляли, однак психологічно було важко. Адже ми з ними тривалий час співпрацювали, усі знали одне одного, поряд жили… І тут за одну мить стали ворогами.
Десь за тиждень у клубі ВМКЦ зібрали весь особовий склад, там же були представники російського флоту та незрозумілі люди в польовій формі без знаків розрізнення, найшвидше — представники російських спецслужб. Вони почали агітувати українських військових та працівників шпиталю переходити на бік Росії, обіцяли вищі зарплати, звання та посади. І що дивно, більша частина присутніх почала відкрито приставати на ці пропозиції та висловлюватись, що вони завжди скептично ставились до України.
— Так, у мить, майже всі мої друзі стали колишніми, — говорить Юрій Вовк.
Загалом на материк із ВМКЦ Кримського регіону вийшло близько 40 осіб. Це — дуже мало. Причини, чому більшість залишилась у Криму, різні. Умовно 50 % — це кримчани, які не захотіли залишати домівки. У когось із тих, хто приїхав служити з материкової України, дружина чи чоловік були місцевими, там народились діти. Але всіх цих людей об’єднувала зневіра в Україну. Вони вважали, що нашу державу політично знищать і за місяць-два вона повністю підпаде під вплив Росії.
— Проте Україна встояла. Колишні друзі з Криму ще тривалий час телефонували. І майже від кожного під час розмови чулись інтонації каяття. Їхні долі складаються по-різному. Дехто пішов на пенсію, дехто служить нині, дехто загинув у Сирії. Були й такі, які дзвонили й казали, що готові практично все віддати, аби їх прийняли в Україні.
Із Криму військові медики виїжджали самотужки: хто власним автотранспортом, хто потягом. У Києві відбувся розподіл, зважали на побажання самих військовослужбовців. Так, колишні кримчани роз’їхались по всій Україні. Юрій Вовк отримав направлення до ВМКЦ ЦР і вже у березні приїхав до Вінниці. А в перших числах липня 2014-го у складі 59-го ВМГ офіцер вирушив на схід виконувати обов’язки начальника госпітального відділення.
— Госпіталь тоді був розгорнутий в палатках у полі неподалік Оріхового, потім передислокований під Побєду на Луганщині. Ми лікували всіх, кого не оперували хірурги. Через госпітальне відділення за 1,5 місяця пройшло понад тисячу пацієнтів. Ця цифра показує, що навантаження на медиків було шаленим.
За пів року — нова ротація на схід, але вже у складі лікарсько-сестринської бригади 72-ї омбр. Упродовж трьох місяців у Волновасі терапевт Юрій Вовк разом із хірургом-травматологом Сергієм Шалигіним підсилювали медичну роту. У той період було багато важкопоранених, особливо пацієнтів із важкими опіками. Як пригадує офіцер, тоді якраз противник, ніби влаштовував полювання на менш захищених, наприклад, намагався вцілити в польову кухню, яка розвозила їжу на позиції.
— На поранених важко було навіть дивитись, вони були майже повністю обпечені. І таких пацієнтів рятували та авіатранспортом евакуювали до Дніпра.
Сьогодні підполковник медичної служби Юрій Вовк очолює гастроентерологічне відділення загальнотерапевтичної клініки ВМКЦ ЦР. У відділенні надають допомогу пацієнтам із різноманітною патологією органів травлення — лікують хронічні гепатити різної етіології, цирози печінки, виразкову хворобу шлунку і дванадцятипалої кишки, жовчно-кам’яну хворобу і хронічні холецистити, хронічні панкреатити тощо. Юрій Васильович весь свій професіоналізм спрямовує на покращення роботи ввіреного йому підрозділу, розуміючи, що від роботи підлеглих залежить здоров’я наших захисників.
А ще офіцер вірить, що настане день, коли він із родиною скупаються в морі українського, вільного від окупантів, Криму, що став для нього рідним.
