Усі відстрочки від призову зі сталими підставами тепер продовжуються автоматично в Резерв+. Також відстрочку можна буде оформити чи продовжити офлайн в центрах надання адміністративних…
Він погодився розповісти свою історію за умови того, що не буде звучати жодного імені й назви міста, адже батьки героя через певні обставини залишилися на тимчасово непідконтрольній українській владі території.
Цей чоловік — офіцер ЗСУ, який обіймає посаду заступника командира батальйону з морально-психологічного забезпечення однієї з механізованих бригад, що виконує завдання у районі ООС.
До війни «Карбон» — такий позивний має військовий, мешкав у одному з невеличких шахтарських містечок Донеччини. Працював на шахті, обіймаючи посаду керівної ланки. До речі, і псевдо він взяв у пам’ять про минуле життя, адже в перекладі з англійської «карбон» означає вугілля.
Ще з юності, яка минула в чоловіка за часів радянщини, «Карбон» замислювався над можливістю звільнення України від радянського ярма.
— На момент 1 грудня 1991 року, ледве мені виповнилося 18, я взяв участь у референдумі в підтвердження Акту проголошення незалежності держави, згодом голосував на виборах президента за кандидата Народного руху України В’ячеслава Чорновола, − згадує офіцер.
На початку 2000-х чоловік, на відміну від решти населення містечка, де царили проросійські настрої, став досить відомим через проукраїнські націоналістичні погляди.
— Уже тоді мені через це не давали можливості просування кар’єрними сходинками. Але все одно я став одним із небагатьох, хто поїхав підтримати ідею європейської інтеграції України на Донецькому Майдані восени 2013 року, − говорить він.
На початку квітня 2014-го, в той момент, коли майбутній військовослужбовець ЗСУ перебував уже на столичному Євромайдані, йому зателефонувала дружина з проханням повернутися додому:
— У місті відбувається щось незрозуміле, повертайся. Кажуть, що сюди їде «Правий сектор» мстити всім, хто не підтримав Майдан, — сказала жінка. А потім додала, — ми навіть вікна на роботі заклали цеглою.
Повернувшись додому, чоловік, як кажуть, на своїй шкурі відчув, що таке «російська пропаганда». Після подій в Одесі 2 травня 2014 року керівництво шахти примушувало його відмовитися від своїх політичних поглядів та уподобань, а під будівлю адміністративного корпусу шахти приходили «проплачені» жінки, які вголос обурювалися, що такі, як він, «вбивають їхніх хлопчиків». Крім того, почався тиск і на батьків «Карбона» — будинок, де минуло дитинство чоловіка, підпалили невідомі, а місцеві представники органів МВС не поспішали шукати винних. Також наш герой спостерігав, як під впливом російського телебачення та обіцянок кращого життя багато знайомих шахтарів йшли у лави бойовиків квазі-республік.
На відміну від них, «Карбон» слід за молодшим братом вступив до добровольчого батальйону «Карпатська Січ», який якраз формувався у Великій Новосілці. У складі цього підрозділу боронив Широкине та Водяне. Згодом, згадавши, що за плечима навчання на військовій кафедрі, звернувся до військомату та підписав контракт із однією з бригад ЗСУ, у складі якої пройшов через бої у Попасній, Авдіївці, Красногорівці, Мар’їнці. Нині триває четверта ротація офіцера в районі проведення ООС.
— Відстоювати ідею європейського майбутнього України планую до кінця — або війни, або життя, як складеться, — ділиться наостанок донеччанин на псевдо «Карбон», домівка і батьки якого залишились по той бік фронту.
