Ці та інші обов’язкові елементи є звичними на сьогодні складниками сучасної базової загальновійськової підготовки, яка пройшла кілька етапів трансформації та вдосконалень від початку широкомасштабного вторгнення….
Він погодився розповісти свою історію за умови того, що не буде звучати жодного імені й назви міста, адже батьки героя через певні обставини залишилися на тимчасово непідконтрольній українській владі території.
Цей чоловік — офіцер ЗСУ, який обіймає посаду заступника командира батальйону з морально-психологічного забезпечення однієї з механізованих бригад, що виконує завдання у районі ООС.
До війни «Карбон» — такий позивний має військовий, мешкав у одному з невеличких шахтарських містечок Донеччини. Працював на шахті, обіймаючи посаду керівної ланки. До речі, і псевдо він взяв у пам’ять про минуле життя, адже в перекладі з англійської «карбон» означає вугілля.
Ще з юності, яка минула в чоловіка за часів радянщини, «Карбон» замислювався над можливістю звільнення України від радянського ярма.
— На момент 1 грудня 1991 року, ледве мені виповнилося 18, я взяв участь у референдумі в підтвердження Акту проголошення незалежності держави, згодом голосував на виборах президента за кандидата Народного руху України В’ячеслава Чорновола, − згадує офіцер.
На початку 2000-х чоловік, на відміну від решти населення містечка, де царили проросійські настрої, став досить відомим через проукраїнські націоналістичні погляди.
— Уже тоді мені через це не давали можливості просування кар’єрними сходинками. Але все одно я став одним із небагатьох, хто поїхав підтримати ідею європейської інтеграції України на Донецькому Майдані восени 2013 року, − говорить він.
На початку квітня 2014-го, в той момент, коли майбутній військовослужбовець ЗСУ перебував уже на столичному Євромайдані, йому зателефонувала дружина з проханням повернутися додому:
— У місті відбувається щось незрозуміле, повертайся. Кажуть, що сюди їде «Правий сектор» мстити всім, хто не підтримав Майдан, — сказала жінка. А потім додала, — ми навіть вікна на роботі заклали цеглою.
Повернувшись додому, чоловік, як кажуть, на своїй шкурі відчув, що таке «російська пропаганда». Після подій в Одесі 2 травня 2014 року керівництво шахти примушувало його відмовитися від своїх політичних поглядів та уподобань, а під будівлю адміністративного корпусу шахти приходили «проплачені» жінки, які вголос обурювалися, що такі, як він, «вбивають їхніх хлопчиків». Крім того, почався тиск і на батьків «Карбона» — будинок, де минуло дитинство чоловіка, підпалили невідомі, а місцеві представники органів МВС не поспішали шукати винних. Також наш герой спостерігав, як під впливом російського телебачення та обіцянок кращого життя багато знайомих шахтарів йшли у лави бойовиків квазі-республік.
На відміну від них, «Карбон» слід за молодшим братом вступив до добровольчого батальйону «Карпатська Січ», який якраз формувався у Великій Новосілці. У складі цього підрозділу боронив Широкине та Водяне. Згодом, згадавши, що за плечима навчання на військовій кафедрі, звернувся до військомату та підписав контракт із однією з бригад ЗСУ, у складі якої пройшов через бої у Попасній, Авдіївці, Красногорівці, Мар’їнці. Нині триває четверта ротація офіцера в районі проведення ООС.
— Відстоювати ідею європейського майбутнього України планую до кінця — або війни, або життя, як складеться, — ділиться наостанок донеччанин на псевдо «Карбон», домівка і батьки якого залишились по той бік фронту.
