Розпочавши службу Україні на посаді командира 1-го Волинського корпусу Армії УНР фаховий військовий зріс до служби у Генеральному штабі Дієвої Армії, а в підсумку обійняв посаду Військового…
Мар’яна – колишня вчителька української мови та літератури. Вона відмовилася від суконь та спокійних вечорів у колі родини, змінивши їх на військове життя.
– З раннього дитинства я дружила з хлопцями, тому, відповідно, й ігри були «пацанячими». Тож у підлітковому віці мріяла про якийсь більш екстремальний, живий фах. За порадою батьків вступила до педагогічного вишу, але згодом, працюючи у школі, зрозуміла, що це зовсім не моє. Брат тоді проходив службу у внутрішніх військах, тож я, наслідуючи його приклад, теж вирішала одягти однострій, – розповідає військова.
Вибір жінки впав на гірсько-штурмову бригаду. Вже за деякий час відбулася перша ротація Мар’яни до району проведення ООС.
– У школі вчительці дали план, і вона працює відповідно до нього. У військах це і курси лідерства, і удосконалення своєї фізичної форми, і вивчення новітніх зразків озброєння, які надходять у ЗСУ. Армія – це постійний виклик собі! – ділиться думками Мар’яна.
Минуло року Мар’яна закінчила курси лідерства та отримала звання молодшого сержанта. Нині жінка-військовослужбовець обіймає посаду командира відділення взводу управління бригадної артилерійської групи.
– Я впевнена, що жінки можуть бути лідерами та виконувати службові обов’язки на рівні з побратимами-чоловіками. Головне правило для керівника будь-якої ланки – це вміння знайти вірний підхід до кожного підлеглого, водночас встановивши сувору субординацію. Крім того, сержантський склад повинен постійно удосконалювати свої вміння та знання, щоб бути взірцем та мотиватором для підлеглих.
До речі, Мар’яна стала першим військовослужбовцем у своєму підрозділі, хто склав іспит на «штурмовий берет» – символ належності до братерства гірського піхотинця. Це дійсно був черговий виклик для військової, адже проходження смуги гірського піхотинця – це постійна робота над своїми страхами, силою духу та фізичними навиками, це набуття нових вмінь та удосконалення старих.
– Сподіваюся, в цьому я також стану мотиватором для колективу, і вже невдовзі мій підрозділ у повному складі набуде право носити штурмовий берет, – ділиться думками військова.
