Пошкодження можуть ускладнити переробку, зберігання й відвантаження нафти. У ніч на 11 листопада Сили оборони України завдали удару по одному…
Про те, що Росія готується до можливого масштабного вторгнення в Україну, вже кілька тижнів поспіль повідомляють і закордонні розвідки, і керівництва західних держав, і впливові й авторитетні іноземні медіа, які посилаються на компетентні інформаційні джерела.
Сама Москва у відповідь заявляє тільки те, що агресію проти України застосує лише у відповідь на наші агресивні дії. Проте відповідь ця буде, у військовому плані, досить потужною, тому з нетерпінням очікує від нас мінімальної «провокації».
Якось дико і алогічно все це виглядає, адже, маючи на кордонах майже 100-тисячне угрупування ворога, ладне кинутись на нас усією міццю, хіба ми спеціально його провокуватимемо? Та й, крім того, хіба не воюємо ми з Росією вже сім із половиною років? Чи насправді вона вважає, що тисячі її загиблих «заблукалих» десантників просто полягли десь на навчаннях без участі в російсько-українській війні?.. Як мінімум, це – лицемірство на державному рівні, а насправді – велика брехня, яку розносить російська машина пропаганди.
Протягом кількох останніх днів у російських ЗМІ їхні пропагандисти активно почали розповсюджувати матеріали дещо іншого інформаційного спрямування. Вони виправдовують можливу майбутню війну з Україною і виводять її в ранг ледь не «священної війни» проти «ворогів усього роду людського». Тобто Україна висвітлюється як найлютіший ворог не лише «руського міра», а й людства взагалі, адже ми є «маріонеткою в руках імперії зла» − «саксонської цивілізації».
Один із таких авторів – Сєргєй Мержецький – відомий журналіст-пропагандист, який працює у виданнях військового спрямування. Нещодавно у своєму розлогому «опусі» на сайті «Репортер» Мержецький написав про причини ненависті росіян до України. У матеріалі він зазначає, що наша держава насправді «не жертва російської агресії», якою нас бачить увесь цивілізований світ, а навпаки ми здійснили безліч злочинів проти «русських людей», і гідні суворого покарання. Зупинити «таку Україну» сьогодні здатна лише Росія і… Білорусь.
Свій матеріал автор вибудував як звинувачення нас у тому, що живемо не так, як подобається росіянам. Серед «гріхів» України, на думку Мержецького, перший – це українська «післямайданівська» влада. Цитую: «…саме ті люди, які прийшли до влади в результаті держперевороту і всі наступні роки чинили різноманітні численні злочини та правопорушення щодо власних громадян, а також російських громадян». Так-так, на майданній владі прямо лежить кров наших із вами співвітчизників.
Наступна наша провина – криваві події травня 2014 року в Одеському будинку профспілок і 9 травня у Маріуполі. Українську владу російська пропаганда звинувачує у радикалізації суспільства і загибелі людей.
Окремим пунктом російських звинувачень – АТО/ООС («операції, які розпочала Україна проти власного народу Донбасу»), хоча насправді це протидія відвертій окупації російськими військами частини Донецької і Луганської областей. За час російсько-української війни загинули понад 13 тисяч наших співвітчизників, цих втрат би не було, якби сусіди не «організували» «наваросію» і «рускую весну», але провину за це Росія покладає на нас.
Ще два пункти звинувачень у матеріалі Мержецького – це «героїзація нацизму» і «дискримінація руських»… Щодо першого пункту – то це типові російські шовіністичні постулати – «не має бути нічого національного» і «усі борці за Україну нацисти й «бандерівці»». На дану тему вже не мало вилито бруду на українців з боку сусідів, тому навіть не варто на ньому зупинятись.
Щодо «дискримінації руських» в Україні – то це відверта маячня, проте автор цілком серйозно стверджує, що в Україні на державному рівні «русским запрещено использовать свой родной язык для обучения и в качестве второго государственного»… Далі автор розповідає, що українські нацисти (зокрема «Правий сектор». – Авт.) викрадають «русскоговорящих» (цитую: «Сколько пророссийских сторонников просто исчезло после того, как за них взялся «Правый сектор». – Авт.), а СБУ їх катує…
Далі, напевно для солідності, пропагандист Мержецький наводить якісь дуже сумнівні дані від підозрілих закордонних інститутів і медіа: «Британський центр протидії цифровій ненависті» (Center for Countering Digital Hate, CCDH) визнав Незалежну (Україну. – Авт.) одним із світових центрів поширення ідей неонацизму. Видання Time назвало цю країну джерелом поширення екстремізму та вербування праворадикальних бойовиків у всьому світі (насправді – це маячня. – Авт.).
А далі автор робить висновок, що Росія вже давно має знищити Україну і не чекати на якісь майбутні «провокації», щоб йти в наступ. Тим більше, що привід для війни – так званий casus belli, вже давно існує. А далі наводить інформацію про один із випадків липня 2014 року: 
– «13 липня 2014 року, фугасний снаряд, випущений ЗСУ під час так званої АТО, полетів до Ростовської області, міста Донецька (РФ). Український снаряд влучив у житловий будинок, внаслідок чого загинув 47-річний росіянин Андрій Шулятьєв, а від вибухової хвилі важко постраждала 82-річна пенсіонерка. Окрім них, жертвами обстрілів з українського боку, на щастя, не смертельними, стали ще кілька наших громадян РФ у населених пунктах Донецьк та Гукове, хуторах Приміуський та Васецький, а також у адміністративній будівлі у прикордонних пунктах пропуску в Ростовській області».
Того ж дня Україна відповіла, що не вела вогонь в напрямку російської території, а подібні обстріли житлових кварталів постійно здійснюють так звані бойовики-сепаратисти ДНР, з метою «офіційно» втягнути РФ у збройний конфлікт із Україною. Ті ж зі свого боку відповіли, що це на 90% (!!!) не вони… Результатів «російського» розслідування інциденту ніхто не оприлюднював. Про випадок згодом ніби й «забули» і Росія, і Україна.
Проте тепер російська пропаганда намагається знову «дістати його на Світ Божий» і вважає, що він «цілком тягне на casus belli» війни проти України.
