Досі навколо станції існує 30-кілометрова зона відчуження. Унаслідок аварії близько 5 млн гектарів земель виведено із сільськогосподарського користування. Досі людство стикається з наслідками цієї аварії….
Іван — один із тих, хто разом з бойовими побратимами у складі бригади берегової оборони виходив з окупованого Криму у 2014-му. Тоді ситуація була настільки складною, що іноді було навіть важче, ніж під час бойових дій на Донбасі. Проте, після вдалої передислокації українських військових на материкову Україну, Іван продовжив свою службу, вже в десантно-штурмових військах.
— Колись я навіть і не думав бути військовим, — пригадує армієць. — Навчався в професійному училищі на різьбяра, робив різні вироби з дерева. Це досить пристойна та добре оплачувана професія, особливо на заході Україні. Утім, після закінчення навчального закладу все ж вирішив піти на строкову.
Після навчального центру хлопець одразу потрапив на службу до Криму, у 36-ту бригаду берегової оборони. Служба на півострові була надзвичайно цікавою, тому він вирішив підписати військовий контракт з тією ж частиною.
— Це був 2012 рік і якраз тоді дуже відчувалась присутність Російської Федерації, — каже Іван. — Активна пропаганда, навмисне возвеличення російського солдата, а також значна різниця в грошовому та матеріальному забезпеченні згодом вплинули на вибір майбутнього місця служби деяких українських військовослужбовців. Зрадники, котрі залишились служити в Криму російським окупантам, уже за деякий час були відправлені у віддалені райони Росії — під китайський кордон, на острів Сахалін чи в інші, як то кажуть, богом забуті місцини.
Дуже добре пам’ятає Іван і 2014-й рік, це був дуже складний період у його житті. «Зелені чоловічки» блокували військову частину, покидати її доводилося невеликими групами.
— Нам дуже допомагали кримські татари та місцеві активісти, —пригадує десантник. — Жили тоді хто де, мене та моїх побратимів прихистила церква п’ятидесятників. Потім волонтери допомогли з автобусами, аби ми могли виїхати на материкову Україну.
Та Іван навіть і не думав полишати військо після пережитого, адже ненависть до російського агресора додала йому ще більше сил та натхнення продовжувати службу у Збройних Силах України.
Згодом він перенавчався в Національній академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного на офіцера, після чого потрапив до однієї з десантно-штурмових бригад, яка нині виконує бойові завдання в районі проведення ООС.
— Про бої за українські міста та села на Донбасі розповідати не буду, адже про це вже стільки сказано та написано, що практично й нічого додати, — каже офіцер. — Одне точно скажу, що всі, хто став на шлях захисту своєї Батьківщини, — це мужні та самовіддані люди, у яких життя могло скластись зовсім по-іншому. Так само і я буду служити доти, доки не здобудемо перемогу над російським окупантом та не повернемо всі українські землі.
