Наш кореспондент поспілкувався з інструктором одного з підрозділів, де навчають операторів наземних роботизованих комплексів. Він людина скромна, тому представляється коротко…
Справжні чоловіки, як кажуть, завжди мріють відслужити строкову в армії й це для багатьох — запорука успіху в майбутній професії. Так і Сергій, наш сьогоднішній герой, коли закінчив Житомирський технологічний коледж, мріяв стати хіміком-технологом та працювати на благо Батьківщини. Власне, так і сталось, проте свій обов’язок перед державою він виконує як головний старшина роти у десантно-штурмових військах.
— Я одразу вирішив, що після коледжу неодмінно піду служити строкову службу, адже переконаний, що для справжнього чоловіка — це досить відважний та мужній вчинок, — каже Сергій. — Навіть мати наполягала на тому, щоб я відслужив у війську. І саме на строковій службі я зрозумів, що армія — це моє.
У 2013 році, якраз перед війною, Сергій підписав контракт з тією ж частиною, де й проходив строкову. А за кілька місяців почалася російська окупація.
— 8 березня 2014 року наша військова частина була піднята по тривозі й ми всі вирушили на «Широкий лан», — пригадує захисник. — Тоді всі думали, що їдемо на навчання, проте після цього ми практично відразу вирушили в селище Добропілля, що на Донеччині, і зрозуміли куди потрапили й з чим зіткнулися.
Попереду у Сергія та його підрозділу були важкі бої поблизу гори Карачун, міста Слов’янськ, селища Тельманове, шахти «Бутівка» тощо. Тоді Сергій був протитанкістом, проте цілями були не лише броньована та важка техніка противника, а й ворожі укріплення та інші фортифікаційні споруди.
— Один з найяскравіших прикладів, котрі я запам’ятав надовго, — коли один з моїх підлеглих зі звичайного кулемета спалив, у прямому розумінні цього слова, «сепарський» бліндаж, — каже Сергій. — Солдат прицільно бив по укріпленню бронебійно-запалювальними набоями, і врешті бліндаж загорівся. Потім іще два такі знищив з кулемета.
Загалом Сергій побував у складі свого підрозділу на багатьох напрямках Донецької та Луганської областей. Звільняв українські села та міста, приходив на допомогу зі своїми побратимами туди, де були потрібні десантники, адже для крилатої піхоти завдань, яких неможливо виконати, — не буває.
— Десантники — унікальні люди, для них немає неможливого. Так було, є і буде завжди, — переконаний Сергій.
Захисник не планує покидати військо, а служитиме, доки всі українські території не відвоюємо, зрештою й молоде покоління бійців комусь вчити та виховувати треба…
