Є люди, які просто створені, аби стати військовими. Серед них і сержант-інструктор Школи морського піхотинця прапорщик Володимир Собчук. З раннього дитинства він вражав оточуючих своєю життєвою енергією і непосидючістю, вольовим характером і жагою до перемог. У 2010-му Володя закінчував школу. Його разом з однокласниками повели до військкомату, де вони пройшли медогляд.
Тоді молодий хлопець, який вже вимальовував в уяві свою службу в армії, почув невтішне — «ви непридатні». Проте опускати руки Володимир не звик. Тож через певний час знову спробував потрапити до війська, але вже на службу за контрактом. На жаль, і цього разу він зазнав невдачі. Аби не гаяти часу, юнак вступив до інституту, де здобував спеціальність «облік і аудит», але стати бухгалтером та поховати мрію одягнути однострій йому таки не судилося.
— У 2014 році, з початком вторгнення агресора, я подумав, що недарма кажуть «Бог любить трійцю», і знову «брав штурмом» військкомат. Цього разу у мене вийшло. Так почалася моя військова службу за контрактом у Національній гвардії, де я пройшов шлях від зеленого солдата до професійного сержанта-інструктора, — пригадує Володимир.
У складі підрозділу Нацгвардії військовий перебував у районі Луганської області, де їх залучали як групу розгородження, щоб утримувати 2-й та 3-й ешелони в місцях бойових дій. Також брав участь у заходах щодо укріплення та оточення певних районів.
— Служба, як то кажуть, ішла «по накатаній»: у 2015 році спочатку пройшов загальновійськовий курс підготовки, потім ще один — на заступника командира взводу — командира відділення, під час якого нас вже навчали, як керувати особовим складом. Наприкінці цього ж року потрапив в один із підрозділів, який тільки формувався. То був геть новий інститут викладання за натовськими стандартами і я брав участь у його створенні, розповсюдженні й закріпленні. Тобто тоді ми заснували й затвердили один-єдиний стандарт підготовки для всіх частин Нацгвардії по всій території України, — розповідає Володимир Собчук.
Отже, підрозділ, де він служив, зосереджувався на підготовці інструкторів. І саме тоді Володимир відкрив у собі хист до викладання. Він із легкістю доносив все, що потрібно було, і його слухали та розуміли.
У 2017 році, коли закінчився контракт, Володимир зробив перерву у службі. Але зрозумів: якщо люди цікавляться його роботою і дякують за неї — варто продовжувати. Тому у 2019 році він знову йде на контракт, але цього разу до Навчального центру Військово-Морських Сил Збройних Сил України.
— Специфіка служби у Навчальному центрі подібна до того, чим я займався раніше. Командування чудово прийняло, всі були задоволені моїми навичками. Я знов відчув себе потрібним. А вже за рік історія повторилася — почали створювати щось нове. На базі 1-ї навчальної роти, яка займалась загальнобазовою підготовкою військовослужбовців за контрактом, було створено Курс морського піхотинця, а вже на фундаменті цього курсу створювалася Школа морського піхотинця. І я знову брав участь у створенні чогось нового, масштабного і колосального, — згадує прапорщик Володимир Собчук.
Наразі військовий обіймає посаду сержанта-інструктора з бойової армійської системи відділення організації навчального процесу Школи морського піхотинця. Щоденно він навчає людей навиків, необхідних для того, щоб вижити у випадку повномасштабних бойових дій.
— Ми даємо загальні базові навики, незважаючи на те, чи був у курсантів досвід, чи ні. Дисципліни різні: топографія, медицина, вогнева, стройова, інженерна підготовка тощо. Найбільш інтенсивними є заняття з фізичної, тактичної, розвідувальної підготовки, виживання та протидії саморобним вибуховим пристроям. Трохи відрізняється програма підготовки за спеціалізованим курсом навчання морської піхоти — вона є більш поглибленою і включає повітрянодесантну та морську десантну підготовки. Але, в цілому, ми навчаємо людей алгебри виживання, — говорить прапорщик Володимир Собчук.
Першим пунктом у розвитку сержантсько-інструкторської ланки військовий вважає саморозвиток.
— Передові армії світу постійно розвиваються і вносять корективи у свої навчальні програми чи не після кожного бойового зіткнення. Тут ми трохи відстаємо. Важливу роль відіграє вивчення найсучасніших зразків озброєння та військової техніки, спілкування з іноземними колегами на міжнародних навчаннях, зборах, змаганнях. Проте не завжди є можливість відправляти сержантів на навчання, коли йде війна. Тому залишається розвиватися самостійно. Без цього ніяк, адже якщо ми застигнемо на місці і не рухатимемося вперед, то і наші підлеглі не будуть розвиватися, — зауважує Володимир.
Що стосується вільного часу, то його в сержанта-інструктора практично немає. Він живе своєю роботою і своїми курсантами. Навіть коли втома бере гору і виникають думки облишити все, Володимир згадує, як наповнюється його серце щемливою радістю, коли в телефоні чує голос колишнього курсанта і його щире дякую. Тоді приходить усвідомлення того, що він повернувся живим, а значить — все недарма.
