У Маневицькому районному суді Волинської області винесли вирок адміністратору популярної Viber-спільноти, який протягом майже року інформував тисячі підписників про місця проведення…
Після оголошення декомунізації Український інститут національної пам’яті запропонував переглянути «імперський спадок Росії». Мова йде про те, щоби розглядати Україну як колишню колонію Російської імперії — з усіма наслідками, які з того витікають.
Бо ментально значна частина України здебільшого й досі залишається її колоніальним осередком — адже сусідка йде на все, тільки би не дати нам вийти з її культурно-економічного простору. І якщо це триватиме, загроза повернутися в оновлену імперію вже не тільки подумки, а й географічним «тілом» залишатиметься цілком реальною.
Про феномен «великоруського менталітету»
Україна свого часу втратила державність не тільки через військово-політичні та економічні чинники. Значна частина українських земель століттями перебувала під російським чоботом, бо Росія робила так, як усі інші імперії: намагалася нав’язати уявлення про те, що приєднані терени, у нашому випадку українські, це її органічна територія, на якій населення думає й живе однаково.
Нині нічого не змінилося. Досить поглянути на сьогоднішню північну сусідку в розрізі її етнічної статистики. Російську Федерацію становлять 83 суб’єкти (не рахуючи, звичайно, окупованого Криму). Добре відомо, що абсолютна більшість цих територій були приєднані внаслідок загарбницьких воєн. Так от: за даними перепису 2010 року, лише в 14 з 83 суб’єктів РФ росіяни становлять близько половини населення. В усіх інших місцеві етноси переважають їх у кратних співвідношеннях.
Незалежність Татарстану було провалено через зраду очільника республіки Шаймієва і його комуністичної банди. Сьогодні його сини — мільярдери. Вони захопили всі багатства, всю економіку Татарстану, а наш національний рух прийшов до повного занепаду.
Що цікаво, у більшості з цих суб’єктів після розвалу СРСР у тих чи інших формах виникали сепаратистські та національно-визвольні рухи. І мова не лише про Північний Кавказ — неабияк проблемним, наприклад, вважають, наприклад, Татарстан. Як із тим впорався Кремль? А так само, як врешті-решт із Чечнею!
Відомий представник народу Татарстану, вчений та правозахисник у вигнанні Віл Мірзоянов в одному з інтерв’ю говорить про це так:
«На мій погляд, те, що татарстанський проєкт незалежності було провалено — насамперед є наслідком зради президента республіки Шаймієва і його комуністичної банди. Сьогодні його сини — мільярдери. Вони захопили всі багатства, всю економіку Татарстану, а наш національний рух прийшов до повного занепаду (Нікому це нічого не нагадує? — Авт.).
Феномен пояснюється просто. Російський народ ніколи не жив при демократії, не має демократичного менталітету. Він апріорі не здатен допустити, що інші народи, зокрема колонізовані, є йому рівними. Переконаність у тому, що колоніальні народи повинні перебувати під їхнім контролем, в рабстві російської імперії, це частина менталітету росіян. Росія добровільно ніколи не погодиться віддати жодну з колоній».
А чи справді Україна була колонією?
Довідка (на плашці). Колоніалізм (фр. Colonialisme, від лат. Colonia — поселення): політика країни чи групи країн, спрямована на підкорення іншої держави, території або народу за допомогою методів військового, політичного чи економічного примусу. Політичну основу колоніалізму становило насильницьке позбавлення населення колоній можливостей реалізовувати свої суверенні права.
Формально Україну можна вважати колоніальною частиною державних утворень, що в різні часи мали ознаки імперій — Київської Русі, Золотої Орди, Великого Князівства Литовського, Речі Посполитої, імперії Габсбургів, Російської імперії та СРСР. Але при цьому її статус не можна не трактувати і як провінцію, бо певною мірою він кардинально відрізнявся від статусу колонії. А саме визнання останнього означало би для нас найкращий подарунок російському агітпрому.
читайте також:
Бо, насамперед, Україна з часів Русі ніколи не була колонізована чужоземцями. Тобто вона не вступала у склад інших держав через військовий, політичний чи економічний примуси (див. Довідку вище). Імперські утворення, до складу яких вона входила (за винятком підпорядкування руських князів ханові Золотої Орди), були на той час панівною формою державної організації, а національні держави з’явилися в Європі значно пізніше.
Найбільш одіозне питання — історія перебування України у складі Російської імперії, а затим СРСР. Нам часто-густо закидають, що Богдан Хмельницький добровільно увійшов у союз із московським царем та визнав його своїм сувереном. І «сором’язно» забувають про визначально православну ідентичність козацької держави, для якої то було питанням виживання. Оскільки — в умовах тривалих воєн із ворожим оточенням іншого православного державного утворення в осяжному просторі не існувало.
Хто кого «вивів у люди»
Попри політичне приєднання до Московії, Україна все одно ментально не перетворилася на колонію. Вона віками зберігала свою самобутність, на українській землі не затримувалися чужоземні загарбники, а українці не почувалися на ній людьми нижчого сорту.
А ще, й тут ніде правди діти: для Московії Україна стала своєрідним цивілізаційним каталізатором. Бо українці з кінця XVII-го й до середини XVIII століття закладали фундамент російської церкви, російських мови, освіти й науки, малярства, музики та літератури.
І наостанок: українці не були асимільовані жодним іншим народом. Так, вони були у значній своїй частині інтегровані в загальноімперську соціальну і культурну систему, стали носіями імперської ідентичності та її культурних атрибутів, як це часто трапляється в умовах тривалого існування імперії. Ті українці, які здатні самостійно думати, гадаю, вже зробили належні висновки з подій російської агресії. І якщо раніше й мали ілюзії щодо колишньої метрополії, то нині питання кревного зв’язку із північною ордою перед ними не стоїть…
