Військовослужбовці закріпилися в підвалі с. Олексіївка на Сумщині і весь цей час коригували вогонь та брали участь у знищенні окупантів. 5 грудня 2025 року за особисту мужність і героїзм,…
Одним із головних поборників незалежності козацької держави на межі XVII–XVIII століть був гетьман Ханської України Петро Іванович Сулима. Цей виходець з Лівобережної Гетьманщини, який до 1691 року служив канцеляристом у Генеральній військовій канцелярії Івана Мазепи, маючи у своєму війську лише близько 500 козаків, наважився оголосити війну Московському царству, проголосивши: «Ця війна на москаля почалася тільки задля ваших вольностей і для загального добра».
Загалом, Сулими були однією з найбагатших і найвпливовіших родин, представники якої обіймали посади в полкових і генеральних урядах. Вони відігравали визначну роль у Запорізькій Січі та урядах Гетьманщини. Багата спадщина цього роду може стати безцінною пам’яткою історії та культури, справжнім надбанням українського народу.
Як усе починалося
Сулими — відомий український шляхетський рід із Лівобережжя. Його засновником вважають гетьмана нереєстрових козаків у 1628–1629 і 1630–1635 роках Івана Сулиму. Його нащадок Петро Сулима був родом із Полтавщини. Рано осиротівши, мешкав у школі, згодом навчався в Київській колегії.
У січні 1691 року після Водохреща з Москви до гетьманської столиці Батурина надійшли царські подарунки Мазепі і усій старшині. Хто був у Батурині, сам отримав їх, а кого не було — до того довелося посилати. Полтавський полковник Федір Жученко перебував у Полтаві, тож до нього й послали його родича Петра Іваненка, щоб передати ці дарунки.
Віддавши царську платню полтавському полковникові і взявши від нього на ім’я гетьмана подячну письмову відповідь, канцелярист Петро Сулима від’їхав із Полтави до Нових Санжар, щоб навідати там свою рідню; а виїхавши звідтіля вже у Великий піст, подався таємно за Ворсклу, де лишив під скиртою сіна санки, і, всівшись на коні зі своїми слугами, перейшов по льоду за Дніпро і прибув до Запорізької Січі, де був незабаром призначений січовим писарем.
Наступного року після свята Юрія (23 квітня за старим стилем) пішов у Крим. З ним рушило 60 січовиків. 26 травня 1692 року колишній писар Генеральної військової канцелярії Війська Запорізького Петро Іванович Сулима від імені «Удільного Князівства Київського, Чернігівського і всього Війська Запорізького городового і народу малоросійського» скріпив з ханом договір про «вічний мир і братерство, і спільну оборону від Москви і Польщі», а 22 червня звернувся по допомогу до запорожців. Січ схвалила цю угоду, яка оголошувала Україну «видільною» (незалежною) державою, але відмовилася надати військову допомогу Іваненку. Приєдналася до нього тільки голота. Загалом П. Сулима зібрав навколо себе близько 500 добровольців, здебільшого запоріжців.
читайте також:
Незабаром, 18 липня, кримський хан визнав Петра Сулиму гетьманом України і надав йому відповідні клейноди та 20-тисячну орду як військову допомогу.
Протистояння з Мазепою і антимосковське повстання
Іван Мазепа, завчасно дізнавшись про підготовку походу з Криму, зібрав до себе полки свого «малоросійського рейменту»: Миргородський, Гадяцький і Прилуцький послав за Ворсклу супроти ворожого наступу, а з іншими став під Гадячем, очікуючи підкріплення з Московії. Від Білгорода мали прибути війська на чолі з Шереметьєвим, а від Севська — з князем Борятинським. Саме тоді Петра Іваненка з подачі Івана Мазепи прозвали «Петриком», цим глузливим прізвиськом він хотів принизити свого опонента.
читайте також:
Наприкінці липня 1692 року козаки на чолі з ханським гетьманом та орда рушили на Полтавщину.
«Вже вашим милостям має бути відомо, що я, знаючи, що Запорізьке військо живе ущемлено, і бачачи невиносні кривди й ущемлення ваші, які діються від Москви та наших немилостивих панів, і бажаючи звільнити вас од підданства, удався до Кримської держави і в цій справі й до Криму їздив…
І те знайте, що ця війна на москаля почалася не через що інше, тільки задля ваших вольностей і для загального посполитого добра. Про це не треба вам багато писати; самі знаєте, що вам діють москалі та й свої драпіжні пани і що чиниться вам від орендарів, — все те знаєте добре, оскільки об’їздили вам шиї і худобу вашу всю позабирали. Отож візьміться всією щирою правдою, без жодної обмовки за свої вольності разом з нами, Запорізьким військом, бо коли тепер, дасть нам всемогутній Господь Бог, виб’єтеся з-під московського ярма, то учините поміж себе такий порядок, як самі схочете, щоб заживати собі вольностей, яких заживали предки наші за Хмельницького…
Прецінь, вибившись із божою поміччю із теперішнього підданства, підете, куди хто захоче, на свою вітчизну, де перед тим мешкав, а тривоги й небезпеки не матимете там ніколи, бо Кримська держава виконала свою присягу на те, що мають завше боронити нас від Москви, і від ляхів, і від усяких ворогів. А коли б тепер не повстали за свої вольності, то знайте самі, що втратите собі, оскільки залишитесь уже вічними московськими невільниками і ніхто за вас не заступиться ніколи», — так в «Універсалі» від 29 липня 1692 року, звертався Петро Сулима до жителів Лівобережної України.
читайте також:
Проте антимосковське повстання не мало успіху. Іваненка підтримали тільки мешканці Китайгорода та Царичанки на південній околиці Гетьманщини. Обложену Новобогородицьку фортецю йому взяти не пощастило, і під загрозою наступу переважаючих сил Івана Мазепи Петрові Іваненку довелося відступити. Повторні акції Петро Сулима здійснив у січні 1693 року, пішовши на землі Полтавського полку з татарами, а також у 1694-му і 1696 році, проте успіху не мав.
А остання згадка про Іваненка належить до січня 1712 року. За відомостями московської резидентури, тоді до Кримського хана бити чолом, щоб Пилип Орлик і Костянтин Гордієнко з військом пішли до Ясс, їздив особисто «зрадник Петрик», тобто Петро Іванович Сулима.
