Численні, але розрізнені селянські виступи та повстання другої половини 1920-х — початку 1930-х років були придушені державною владою з її апаратом насильства і не спромоглися…
Коли гібридні війська Росії нахабно захоплювали український Крим, окупанти обіцяли офіцерам Збройних Сил України «золоті гори» й навіть більше. Проте справжні патріоти все ж не зрадили Присязі, яку давали рідному народові. Серед них і провідний хірург ВМКЦ Західного регіону полковник медичної служби Григорій Прохоренко. На момент анексії Криму в нього була і хороша посада в місті Севастополь, і облаштований побут. Та він не піддався на солодкі обіцянки ворогів і разом з іншими військовими медиками вийшов з уже окупованого півострова.
— Після того як ми вийшли, потрапили на бесіду до вищого командування Збройних Сил, — розповів Григорій Анатолійович. — Лікарям із Севастополя, Феодосії, Сімферополя запропонували різні місця служби. Я зупинився на ВМКЦ Західного регіону. І вважаю, що вчинив правильно. Як з першим, так і з наступним рішенням. На моє переконання, не зрадити Присязі — це передусім не зрадити собі!
Звичайно, крім суто професійних чинників, свою роль зіграло й те, що напередодні окупації наш герой разом із дружиною побував у Львові як турист. Саме тоді його душу підкорили вузенькі вулички, смак львівської кави й вистави вуличних акторів. Та насолоджуватись історичним Львовом випадає не часто. Ще тоді Григорій Анатолійович був у складі перших лікарів, які виїхали до району проведення антитерористичної операції. Разом з іншими військовими спеціалістами розгортав один з передових військових госпіталів. До слова, це була перша в Україні подібна практика, такого у Збройних Силах не робив ще ніхто. І попри всі труднощі медики у погонах встигли вчасно. Всього за кілька тижнів після того, як госпіталь було розгорнуто, розпочались запеклі бої під Дебальцевим. Поранених, контужених, обморожених та обгорілих хлопців привозили до цього шпиталю. Робота у військових медиків тоді нагадувала марафон. Рідко коли випадала нагода просто поспати у напівзамерзлому наметі, що був поряд з медичними корпусами. Та полковник медичної служби Григорій Прохоренко з побратимами робив майже неможливе. Операція — стабілізація — транспортування… і — знову операція. В тому, що більшість поранених та скалічених тоді російськими окупантами хлопців нині мають повноцінне життя, є велика заслуга і Григорія Анатолійовича.
Посаду провідного хірурга ВМКЦ Західного регіону офіцер посів нещодавно. Проте і цей кар’єрний щабель він розглядає радше як можливість зробити більший внесок у військову медицину.
АрміяInform за дорученням колишніх пацієнтів передає доземний уклін Вам, лікарю, і щирі слова вдячності за сотні врятованих життів!
Фото автора
