Історії полонених детально фіксували самі російські історики. «У нас немає військовополонених, є зрадники!» — так колись нібито заявив кривавий Йосип Сталін. Жорстокість радянського…
У Чернігівській загальноосвітній школі № 34 є музей бойової слави захисників України. Створив його і очолює викладач предмета «Захист України» полковник у відставці Віктор Трухан. Він розповів кореспонденту АрміяInform про експозицію і про те, як на прикладах героїзму українських захисників тут виховують молодь.
«Історія України така, що грішно її не знати і не використовувати в національно-патріотичному вихованні молоді».
— Ідея створення музею зародилася у 2008 році, коли я повіз своїх вихованців на екскурсію до 292-го гвардійського Новгородського танкового полку, що дислокувався тоді в селищі Гончарівське , де я у молоді роки проходив службу. Це був один із трьох у колишній Радянській армії полків, нагороджений п’ятьма бойовими орденами за участь у Другій світовій війні. Я з великим подивом спостерігав за тим, з якою зацікавленістю діти слухали офіцерів, що розповідали про бойовий шлях частини, сьогоднішнє життя-буття військовиків, з яким захопленням розглядали зразки стрілецької зброї. І подумав: а чому б не створити у школі музей, експонати якого розповідали б учням про подвиг українського народу в роки минулої війни та про сьогоднішню армію? Так «народилася» зала «Друга світова війна і локальні конфлікти». Щодо минулої війни, у якій постраждали українці і водночас зробили величезний внесок у перемогу, то, сподіваюсь, все зрозуміло. Адже героями Радянського Союзу стали понад дві тисячі етнічних українців. Але наші співвітчизники також були змушені воювати за тисячі кілометрів від рідної землі, відстоюючи інтереси Радянської імперії, у складі якої була й Україна. І хто б що сьогодні не казав про ті події, вони були насамперед солдатами, які виконували накази. Тож не маємо права забути про них. Тому тут розміщена ціла експозиція, яка розповідає про участь моїх земляків-чернігівців в бойових діях на теренах Афганістану та інших країн, — розповідає полковник у відставці Віктор Трухан.
Експозиції зали розповідають як про події часів Другої світової, так і сивої давнини, що відбувалися на українській землі.
— Я вважав і вважаю, що виховувати сьогоднішні покоління лише на прикладах часів Другої світової війни — за всієї поваги до фронтовиків — це не зовсім правильно: на календарі був 2008 рік, а не, скажімо, 1960-й. Та й історія України така, що грішно її не знати і не використовувати в національно-патріотичному вихованні молоді, яка якщо не сьогодні, то завтра буде визначати обличчя нашої країни. Адже була Княжа доба, козаки, які теж боронили українську землю, чимало інших героїчних сторінок в історії України. Тому експозиції зали № 1 розповідають як про події часів Другої світової, так і сивої давнини, що відбувалися на українській землі. Наприклад, одна з експозицій про збір князів Київської Русі у місті Любич, що на Чернігівщині, на якому йшлося про об’єднання князівств Київської Русі. Спочатку експонати, а їх було не так вже й багато, розмістили в кімнатці шкільного підвалу. Але з часом їх накопичувалося все більше і більше, і нам стало тісно, — говорить Віктор Трухан.
Побачивши старання у створенні музею, директор школи надав додаткову площу, на якій і розмістили експонати. Проте місця все одно не вистачало, і завгосп «подарував» ще одне приміщення, де розмістили експозицію «Герої Чорнобиля».
— Ця експозиція повідає про тих, хто у квітні 1986-го вступив у поєдинок з невидимим атомним джином, що вирвався після вибуху на 4-му реакторі Чорнобильської АЕС. Ціною власного життя Віктор Кібенок, Володимир Правик та інші пожежні рятували не лише Україну, а й усю Європу, — нагадує директор музею. — На жаль, за ці 35 років, що минули відтоді, ми забули їхні імена. А так не має бути. У цій залі зібрані і особисті речі військовиків Чернігівського гарнізону, які брали участь у ліквідації наймасштабнішої в історії людства техногенної аварії. Це, наприклад, фото солдатів та офіцерів, дозиметри, якими ті користувалися, а також військові однострої, нагороди «чорнобильців», яких вже немає серед нас. Зокрема, підполковника Анатолія Воєвіла.
Експозиція зали «На захисті незалежності України» повністю присвячена як окремим чернігівцям — учасникам АТО, так і цілим частинам і підрозділам, які захищають наші східні рубежі.
Експозиція зали «На захисті незалежності України» повністю присвячена як окремим чернігівцям — учасникам АТО, так і цілим частинам і підрозділам, які захищають наші східні рубежі. Наприклад, тут розміщені фотознімки, особисті речі випускників школи № 34, які воювали чи воюють на Донбасі. Це, зокрема, Максим Кирик, Юрій Суплітов, Денис Приходько, Олександр Развін, Тетяна Собчак та інші. Повернувшись з війни, вони активно допомагали у створенні експозиції, надавали і свої особисті речі.
— Не всім поталанило повернутись до рідних домівок. Зокрема, бійцю 13-го мотопіхотного батальйону Євгену Кравченку. Він загинув під Вуглегірськом взимку 2015 року. До речі, ця зала, експонати якої розповідають про участь чернігівців в АТО, стала першим у місті шкільним музеєм, який присвячений сьогоднішнім захисникам України. І сюди приводили своїх вихованців педагоги і з інших шкіл, училищ міста. Є тут експонати, присвячені захиснику Луганського аеропорту Сергію Богукалецю та іншим випускникам школи — учасникам АТО, — розповідає Віктор. — У цій залі можна ознайомитися і з тими зразками зброї, яка допомагає нашим хлопцям на війні: автомати, кулемети, гранатомети. Звісно, що всі вони непридатні для використання за призначенням. Зброю можна брати до рук і навіть розібрати і зібрати, як, наприклад автомат Калашникова, кулемети Дегтярьова, «Максим».
— Це дуже круто, — каже Роман Багній, учень одного з міських профтехучилищ. — Я зробив селфі зі справжнім кулеметом і відправив його дідусеві з бабусею…
Серед експонатів зали можна побачити і листівки, які подарували моряки малих броньованих артилерійських катерів «Бердянськ» та «Нікополь», рейдового буксира «Яни Капу» Андрій Ейдер, Сергій Цибізов.
Серед експонатів зали можна побачити і листівки, які подарували моряки малих броньованих артилерійських катерів «Бердянськ» та «Нікополь», рейдового буксира «Яни Капу» Андрій Ейдер та Сергій Цибізов.
У музеї вже традиційними стали зустрічі школярів з учасниками АТО/ООС, які розповідають молоді про ті події, учасниками яких вони були. Учні із захопленням слухають сьогоднішніх фронтовиків. Наприклад, нещодавно відбулася зустріч із випускником школи 2013 року — учасником антитерористичної операції Сергієм Яловцем.
У музеї вже традиційними стали зустрічі школярів із учасниками АТО/ООС, які розповідають молоді про ті події, учасниками яких вони були. Учні із захопленням слухають сьогоднішніх фронтовиків.
— Я уважно слухав Сергія і подумки переносився на Схід, де він воював, — говорить Роман Пищик. — І замислювався над тим, чи зможу зробити те, що зробив він.
Якщо експозиції зали №3 розповідають про участь випускників школи в АТО, то тут побачите фото, особисті речі тих, хто є чи був учасником ООС, а також батьків школярів, котрі воювали. Роман Гільєвич — один із них.
— Легендарна особистість, — кажуть про нього колишні бойові побратими.
Довідково. Романа Гільєвича неабияк цінували командири та побратими, а бойовики за голову українського бійця пропонували чималу винагороду. Він із честю пройшов усі випробування та мужніми вчинками довів свою відданість Батьківщині. Роман Гільєвич до лав Збройних Сил України був призваний під час третьої хвилі мобілізації. Пройшов підготовку в Полтавському навчальному центрі зв’язку, де здобув спеціальність телефоніста-механіка. Коли потрапив у 93-тю окрему механізовану бригаду, відразу написав рапорт щодо участі в антитерористичній операції на Донбасі. Терорист «Гіві» готовий був його розстріляти. Тим, хто принесе йому голову Романа, обіцяв 150 тисяч американських доларів: оголошення про «винагороду» публікувалося на сепаратистських порталах. Приходили смс-повідомлення зі словами: «Карателі, забирайтеся додому». Батькові телефонували з окупованої території, лякали, що син у полоні, вимагали збирати гроші для викупу.
Насамкінець я поцікавився у Віктора Владиславовича планами на майбутнє.
— Жити і працювати, — усміхнувся він. — Мені не так вже й мало прожитих років, але робота, спілкування з молоддю додають наснаги, життєвого оптимізму. Особливо радію, коли бачу, як старшокласники зупиняються біля тієї чи іншої експозиції і уважно її розглядають — це значить, що сили, які були докладені до створення цього музею, не пропали даремно. Звісно, музей і надалі поповнюватиметься експонатами, насамперед тими, що відображають перебіг операції Об’єднаних сил, показують героїзм захисників України: у районі ООС наразі чимало чернігівців, і я надіюсь, що вони нам допоможуть у розширенні нашого музею. Сподіваюся також розширити співпрацю з усіма структурами міста, які можуть допомогти нам щодо наповнення експозицій цікавими експонатами.
