Військовий інститут Київського національного університету імені Тараса Шевченка (ВІКНУ) — це сучасний військовий навчальний заклад, який готує фахівців з повною…
Росія за своїм зовнішнім мілітаристським лоском частенько опинялася повним банкрутом як у військовому плані, так і в технологічному аспекті. Некомпетентність, корупція і надзвичайні вчинки окремих людей тісно переплетені у військовій історії росіян.
Загибель легендарного капітан-лейтенанта
У 1833 році в Миколаєві загинув національний герой Росії, колишній командир брига «Меркурій» капітан-лейтенант Олександр Казарський (1797-1833). Командир бойового корабля був убитий не в бою, а російськими чиновниками-злодіями. Капітан був чесною та непідкупною людиною. Цар Микола I вирішив направити його з ревізією на Чорноморський Флот. Казарський швидко виявив, що місцеві чиновники та адмірали безсоромно наживалися на утриманні флоту. На закупках провіанту, лісу, оснащення для флоту швидко робили капітал. Морякам поставляли згірклу муку та протухлу солонину. Ліс постачали в таких об’ємах ( на 50 років наперед), що він просто згнивав (Росія не спроможна була будувати стільки кораблів, щоб використати весь запас лісу), але він купувався знову і знову. Державні гроші необхідно було «освоювати». Злодюжок очолював обер-інтендант флоту Микола Крітський, любимчик командуючого Чорноморським флотом адмірала Олексія Грейга. Невдовзі, на одному з балів, капітана пригостили кавою з отрутою. Винуватців злочину покарано не було.
Унікальний випадок російської історії – хірург знищив корупцію
Усім відомий видатний хірург Микола Пирогов (1810-1881) під час Кримської війни зробив величезний внесок у розвиток медицини. Тільки вузькому колу істориків відомо, що хірург під час оборони Криму зумів здолати корупцію в медичній сфері. Все почалося з того, що Пирогов запримітив, що одужання пораненого залежить не тільки від майстерності хірурга, а й значною мірою від догляду за ним у шпиталі.
Тільки вузькому колу істориків відомо, що хірург під час оборони Криму зумів здолати корупцію в медичній сфері. Все почалося з того, що Пирогов запримітив, що одужання пораненого залежить не тільки від майстерності хірурга, а й значною мірою від догляду за ним у шпиталі.
У поранених крали все: постільну білизну зі складу, м’ясо з кухні розвозили чинам із адміністрації Севастополя, замість ліків видавалися підозрілого вигляду масла, бинти та корпію (щіточки для промокання ран).
Тоді хірург вирішив розпочати війну з начальником шпиталю. Спостерігаючи за казнокрадом, Пирогов зрозумів, що для крадіжок сановнику необхідно мати сітку підлеглих виконавців. Один із них відповідав за склад білизни, інший за аптеку, третій за кухню, четвертий – за транспорт, п’ятий збирав пожертви на шпиталь тощо. Всі підлеглі, як кажуть, знаходились «у жмені» начальника, який роздавав нагороди та заохочення, підвищував та понижував на посадах на власний розсуд.
Пирогов звернувся задопомогою до відомої на той час меценатки Великої Княгині Олени Павлівни. Всю шпитальну обслугу та завідуючих складами поміняли за рахунок сестер Хрестовоздвиженської громади, які не підпорядковувались армійському командуванню. Сестри жили на повному забезпеченні Великої Княгині, яка їм непогано платила. «Герої» тилу були звільнені й потрапили на фронт. Крадіжки припинилися, в результаті чого збільшилась кількість поранених, які стали виживати.
«Любов» Миколи I до своєї армії призвела імперію до поразки у війні
Імператор Микола I вважав, що він любить російську армію і всіляко її укріплює. Таке «посилення» армії полягало у проведенні численних парадів, під час яких цар міг покарати генерала за те, що солдати марширують не в такт із музикою. Солдат постійно привчали до зовнішнього лоску й муштри.
У 1834 році в Петербурзі після вдалих випробувань рушниці Роберта, яка мала високу скорострільність (заряджалася з казенної частини на відміну від кремнієвих рушниць, які заряджалися з дульної частини), були наміри переозброїти нею російську піхоту. Зброя в армію так і не потрапила, царські генерали вирішили, що висока скорострільність призведе до того, що війська з такою рушницею перестануть битися, а тільки здалеку будуть пострілювати у противника, до того ж з’явиться нестача набоїв.
У результаті в російській армії на озброєнні залишилися старі дульнозарядні рушниці з низькою скорострільністю. Кожному солдату та драгуну видавали 10 набоїв на рік для навчальних стрільб. Внаслідок такої «стрілецької» підготовки війська влучно вести вогонь не вміли.
У тому ж 1834 році генерал-ад’ютант Микола Муравйов (1794-1866), який виконував обов’язки начальника штабу 1-ї армії, залишив записку «О причинах побегов и средствах к исправлению недостатков армии». Генерал вказав у ній на основні причини морального занепаду в російській армії: байдужість та надмірні вимоги безпосередніх командирів до підлеглих, постійні огляди та безкінечна муштра.
Усе закінчилось тим, що внаслідок надмірної «уваги» царя до армії остання зазнала нищівної поразки у війні на Кримському півострові.
