Досі навколо станції існує 30-кілометрова зона відчуження. Унаслідок аварії близько 5 млн гектарів земель виведено із сільськогосподарського користування. Досі людство стикається з наслідками цієї аварії….
Туреччина є одним із ключових партнерів України в Чорноморському регіоні. Після початку російської збройної агресії Туреччина надає істотну підтримку нашій державі як в безпековій, так і в гуманітарній сфері, зокрема з питань деокупації Криму та прав кримськотатарського народу. Нещодавно в районі проведення Операції об’єднаних сил відбулося перше бойове застосування розвідувально-ударного безпілотного комплексу «Байрактар», які нам надала Туреччина. Кореспондент АрміяInform поспілкувався щодо перспектив двостороннього співробітництва з Надзвичайним і Повноважним Послом України в Туреччині Василем Боднарем.
– Як, на Вашу думку, можна посилити безпекове співробітництво між Україною та Туреччиною?
– Туреччина є стратегічним партнером України, з яким співпраця розвивається на принципах довіри, взаємної поваги, рівноправності та взаємодоповнення. У рамках стратегічного партнерства з 2011 року функціонує Стратегічна рада високого рівня під співголовуванням президентів двох країн. Це фактично засідання урядів України і Туреччини під головуванням двох Президентів, під час яких обговорюються всі ключові сфери взаємодії. Працюють декілька міжурядових комісій та спеціалізованих робочих груп.
Питання співробітництва у сфері безпеки й оборони посідають важливе місце у двосторонньому діалозі з нашими турецькими партнерами. Лише упродовж останнього часу укладені декілька угод про військово-фінансове співробітництво, остання – на п’ять років, що свідчить про стійкий та тривалий характер взаємодії. У жовтні 2020 року підписано Рамкову військову угоду. Ці документи створюють законодавчі рамки для розширення співпраці – від військової освіти до спільних навчань та забезпечення взаємосумісності військ.
З метою вдосконалення безпекової співпраці наприкінці минулого року був запроваджений новий формат взаємодії – «Квадрига» на рівні міністрів оборони та закордонних справ двох країн.
Активно співпрацюють оборонні підприємства. Наприкінці серпня декілька безпілотників «Акинджи», які оснащені двигунами українського виробництва, були передані на озброєння турецької армії.
У нас є чудові приклади взаємодії у цивільних сферах безпеки, зокрема з питань гасіння пожеж або проведення рятувальних операцій на морі тощо. Україна зі своїми спеціалізованими літаками та гелікоптерами однією з перших прийшла на допомогу Туреччині в липні цього року, коли внаслідок стихійного лиха зайнялися гектари лісів. Результати роботи українських вогнеборців були високо оцінені як владою, так і громадянами Туреччини.
Україна і Туреччина мають безсумнівні досягнення у контексті безпекової взаємодії. Водночас робота над подальшим розвитком співробітництва на цьому напрямку не зупиняється. Ми шукаємо нові формати, сфери та проєкти, які зроблять наші країни сильнішими, а наш спільний регіон – стабільнішим.
– У який спосіб турецький досвід у НАТО може бути використаний в Україні?
– Відповідно до українського законодавства, співпраця в оборонному секторі з державами НАТО є пріоритетом для України в рамках процесу, що триває, євроатлантичної інтеграції.
Враховуючи той факт, що Туреччина є однією з потужних держав НАТО, подальше посилення військового співробітництва України з цією країною є дуже важливим для реформування наших Збройних Сил, забезпечення їхньої відповідності стандартами НАТО та взаємосумісності зі збройними силами країн-членів Альянсу. Крім того, у ширшій перспективі ми вважаємо посилення взаємодії з лінії НАТО, а також набуття Україною надалі членства в цьому блоці стабілізаційним чинником у Чорноморському регіоні.
– Яким чином можливий перегляд конвенції Монтре, яка регулює прохід кораблів протоками Босфор і Дарданелли, сприятиме посиленню протидії Росії на Чорному морі?
– Наразі немає жодних ознак, що Конвенцію Монтре будуть переглядати.
Що стосується посилення протидії Росії на Чорному морі, то насамперед варто зосередитися на підтримці України та зміцненню безпеки в регіоні. А це вже зовсім інша історія – коли відбуваються спільні навчання, коли доводяться до злагодженості військово-морські сили, коли відшліфовуються комунікації та здійснюється обмін відповідною інформацією. Це дає Росії зрозуміти, що будь-які провокації РФ не залишаться без реакції.
Довідково
Василь Боднар – український дипломат. Випускник Львівського університету імені Івана Франка. З листопада 2017 року є заступником Міністра закордонних справ України, а з липня 2021 року – Надзвичайний і Повноважний Посол України в Туреччині. До цього був генконсулом України в Стамбулі та представником України при Організації Чорноморського Економічного Співробітництва.
Для нас збільшення військово-морської присутності Альянсу в Чорному морі, включаючи сили Туреччини, це великий плюс. І рамки Конвенції Монтре дозволяють це збільшення.
– Одним із елементів геополітики РФ є енергетичний тиск. Яким чином Україні необхідно комунікувати з Туреччиною відносно спільних енергетичних проєктів?
– З Туреччиною ми відкрито і конструктивно обговорюємо усі питання, які виникають у контексті стрімких змін на енергетичній мапі та в енергетичній політиці. Зокрема, мова йде про постачання енергоносіїв за допомогою наявної трубопровідної інфраструктури, розвитку взаємодії довкола постачання СПГ, використання об’єктів ГТС, опрацювання можливостей використання альтернативних джерел енергії тощо.
– Яка роль Туреччини в роботі Кримської платформи?
– З самої появи ідеї започаткування Кримської платформи було зрозуміло, що залучення Туреччини є вкрай важливим. Ми дуже задоволені, що офіційна Анкара взяла активну участь у процесах, що передували запуску платформи, і направила делегацію високого рівня на чолі з Міністром закордонних справ паном Мевлютом Чавушоглу на установчій саміт цього нового міжнародного об’єднання. Ми також високо цінуємо роль Туреччини у підготовці Спільної декларації учасників Кримської платформи та приєднання до неї.
У цілому ставлення Туреччини до ініціативи Кримської платформи – це похідна від загальної позиції Анкари стосовно підтримки суверенітету та територіальної цілісності України й невизнання незаконної окупації Криму Росією.
Крім того, особливим чинником є питання кримських татар. Не забуваймо, що для турків – це споріднений народ, і що на території Туреччини проживає декілька мільйонів представників цього народу. Утиски кримських татар є неприйнятними для турецької сторони, і вона докладає усіх зусиль на міжнародній арені для захисту їхніх прав та інтересів.
Це питання, серед іншого, є важливим елементом взаємодії між Україною та Туреччиною. У квітні цього року Президент України Володимир Зеленський та Президент Туреччини Реджеп Тайіп Ердоган підписали міжурядову угоду про житлове будівництво, яка передбачає спорудження 500 квартир для внутрішньо переміщених осіб та інших вразливих категорій громадян, зокрема кримських татар, які були змушені залишити домівку в Криму через його окупацію Росією.
– Туреччина є одним із улюблених туристичних місць українців. Пандемія коронавірусу значно вплинула на туристичну галузь. Яке Ваше бачення щодо перспектив відновлення та розширення туристичної співпраці між Україною та Туреччиною?
– Ми фіксуємо потоки туристів, що постійно зростають, в обох напрямках. Цього року Туреччина стала своєрідною «туристичною домівкою» для більш ніж 1,5 млн українців. До України їдуть сотні тисяч турецьких громадян. Ця висхідна тенденція проглядалася попри обмеження, пов’язані з поширенням у світі коронавірусної хвороби. До речі, нашим двом країнам вдалося налагодити взаємодію навіть на тлі викликів пандемії COVID-19 – від поставок відповідних медичних препаратів до узгодження взаємоприйнятних параметрів перетину кордону нашими громадянами та забезпечення безпеки їхнього перебування на території іншої сторони.
Наразі опрацьовуємо ідею щодо розробки історично привабливих маршрутів для туристів із Туреччини. Приміром, маршрут, який включав би відвідання фортеці Аккерман, Кам’янець-Подільського, Хотина – загалом тих територій, на яких розміщені об’єкти спільної історичної спадщини. Інша тема – відвідання місць пам’яті, пов’язаних з участю військ Османської імперії в Першій світовій війні на західноукраїнських землях. Вважаю, що реалізація таких проєктів дозволить збільшити туристичні потоки з Туреччини, а також залучити додаткові інвестиції до облаштування відповідної інфраструктури у цих місцях.
Крім того, такі напрямки, як зелений чи сільський туризм, відвідання Чорнобиля можуть сприяти збільшенню туристів із Туреччини до України.
– А які гуманітарні питання Ви вважаєте ключовими для українсько-турецьких відносин?
– Аби задовольнити культурні та мовні потреби українців, надати можливість їхнім дітям навчатися рідною мовою тощо, моїм попередником Андрієм Сибігою було створено потужну мережу українських громад по всій Туреччині. Голос українців став відверто чутним у цій країні. Планую продовжувати відповідну роботу з підтримки української спільноти.
Більш того, не достатньо вивченим є питання історії. Тривалий час ми жили в парадигмі радянської історіографії – що в нас з Туреччиною чи Османською імперією були тільки конфлікти. І ніхто не розповідав про ті компоненти взаємодії, які існували. Тільки недавно тема Роксолани, завдяки серіалу «Хюррем. Величне століття», знову заграла фарбами. І мало хто знає, наприклад, про Турхан Хатідже султан, яка збудувала Нову Мечеть у Стамбулі. Вона поблизу цієї мечеті й була похована. І це жінка, яка допомагала козацьким гетьманам у боротьбі за владу в Україні.
Хто знає про діяльність Володимира Мурського як представника УНР у Стамбулі? Чи його книжки турецькою мовою? Він похований у Стамбулі, до речі.
Завдяки спільним зусиллям нам вдалося навіть знайти приміщення посольства УНР у Стамбулі. Таких історій є десятки.
Відповідно, актуальним завданням залишається продовження роботи у цьому напрямку, зокрема пошуків у архівах, розшифровки написаних староосманською мовою документів, здійснення спільних досліджень істориками та археологами двох країн. Упевнений, що результатом цієї роботи буде відкриття великого пласта минулого – від релігійних справ до людських історій. Як поселялися, кому давали які землі, які обміни були, як жили насправді.
Як Ви бачите, завдань для роботи в Анкарі – безліч, і одне з них – розкрити історії взаємодії як між державами, так і між людьми, які до цього були нам не відомі або маловідомі.
