ТЕМИ
#СОЦЗАХИСТ #ВТРАТИ ВОРОГА #LIFESTORY #ГУР ПЕРЕХОПЛЕННЯ

100-річчя Другого зимового походу Армії УНР: історія, причини та наслідки

Історія Публікації
Прочитаєте за: 8 хв. 25 Жовтня 2021, 10:43

Знайшовши прихисток у Польщі, уцілілі підрозділи Армії Української Народної Республіки здійснили Другий зимовий похід в окуповану російсько-більшовицькими військами Україну. Мета – підняти селянські повстання і визволити рідну землю з чужинського ярма.

25 жовтня 1921 року, коли в Україні вже панувала радянська влада, три групи Армії  УНР розпочали Другий зимовий похід в Україну. Про історію його перебігу, причини і наслідки розповів полковник Сергій Сегеда – доктор історичних наук, начальник науково-дослідного центру воєнної історії Національного університету оборони імені Івана Черняховського.

Полковник Сергій Сегеда – доктор історичних наук, начальник науково-дослідного центру воєнної історії Національного університету оборони імені Івана Черняховського

–  Хто очолив цей похід? За яких умов він відбувався?

Нагадаю, що Другому зимовому походу передував Перший, який закінчився невдало. А ідейним натхненником і організатором обох походів був Симон Петлюра – голова Директорії УНР, який з кількома тисячами Українського війська вимушено опинився за кордоном, але повноважень не склав.  Але якщо Перший похід  «стартував» із території України, то Другий – з території Польщі, на теренах якої, рятуючись від більшовиків, знайшли прихисток рештки Армії УНР. Там вони були інтерновані, тобто поміщені до спеціальних таборів. Але Симон Васильович продовжував плекати надію, що Україну все ж можна визволити від більшовиків, якщо підняти на її теренах повстання.

Переконання Симона Петлюри та Юрка Тютюнника, що в Україні визріла сприятлива ситуація для повстання, від самого початку прирекли учасників Другого зимового походу на загибель. Проте жоден із добровольців не відмовився від небезпечного рейду за незалежність України.

Ситуація ускладнювалася тим, що 12 жовтня 1920 року між Річчю Посполитою і радянською Росією – вчорашніми заклятими ворогами – було укладено перемир’я і Ленін вимагав видати українських вояків, але тодішній керманич Польщі Юзеф Пілсудський, попри пом’якшення стосунків, не погодився. У Польщі перебували не лише пересічні вояки, а й воєначальники  Армії УНР, зокрема Симон Петлюра, генерал-хорунжий Юрко Тютюнник, інші високі чини. Саме Симон Васильович і наполіг на Другому поході, хоча серед його соратників одностайності з цього приводу не було. Наприклад,  генерал-хорунжий Олександр Вишнівський зазначав, що «все було за тим, щоб рейд відкласти». Старшина Кузьма Кузь прямо заявив, що неналежно оснащені війська висилають на вірну смерть, але був звинувачений у боягузстві. Хибні переконання Симона Петлюри та Юрка Тютюнника, що в Україні визріла сприятлива ситуація для повстання, від самого початку прирекли учасників Другого зимового походу на загибель. Проте жоден із добровольців не відмовився від небезпечного рейду за незалежність України.

–  Але ж українські вояки знаходилися в таборах…

–  Петлюра зумів домовитися і з керівництвом Польщі, яке відпустило інтернованих. Правда, не бажаючи псувати стосунки з радянським урядом, поляки переправили вчорашніх бранців до навколишніх сіл, заявивши, що ті нібито «заготовлятимуть ліс-кругляк для польської промисловості».

– Потрібна була ще й зброя…

 – Поляки надали і її, і потрібну амуніцію, вкотре вдавшись до хитрощів: щоб росіяни не звинуватили їх у потуранні «заколотникам», вони зімітували пограбування військового складу.  Але… Зброя здебільшого була застарілою і ледве придатною для використання. Ба більше, її ледь вистачило на половину особового складу трьох груп, які ось-ось повинні були перейти кордон. Про що можна говорити, коли навіть спорядження, взуття не вистачало і люди діставали його хто як міг.

– Похід здійснювався одним великим загоном?

– Ні. Похід вирішили розпочати трьома групами. Першою 25 жовтня перейшла кордон Подільська група полковника Михайла Палія, яка нараховувала близько 500 вояків. Наприкінці листопада вони, подолавши майже 1 500 кілометрів окупованої більшовиками території, дійшли до Київщини, а якщо точніше, то до Вишгорода. З боями. Передбачалося, що там вони з’єднаються з Бесарабською групою повстанців під командуванням генерал-хорунжого Андрія Гулого-Гуленка і спільно діятимуть в тилу ворога. Та не так сталося, як гадалося: цій групі  не вдалося пробитися і вона, щоб уникнути остаточного розгрому, змушена була  повернутись до Польщі.

Генерал-хорунжий Юрко Тютюнник

Була ще й третя, Волинська  група, якою командував сам генерал-хорунжий Юрко Тютюнник. 4 листопада вона перейшла кордон. Спочатку ніяких сутичок з червоноармійцями не було і  вояки Армії УНР влаштовували зустрічі з селянами, закликаючи тих до повстання. Перші серйозні бої сталися під Коростенем, а згодом – і за сам Коростень. 6-7 листопада повстанці захопили  місто та звільнили з в’язниці близько 500 в’язнів, переважно селян, заарештованих за відмову здавати хліб продзагонам. Але надовго втриматися в Коростені повстанці не змогли, бо на допомогу червоним із Житомира надійшли два бронепотяги та тисяча курсантів школи червоних старшин. Повстанці змушені були відступити. Полковник Отмарштейн вважав здачу Коростеня поразкою та радив Тютюннику повертати назад до Польщі, але генерал-хорунжий вирішив іти далі на схід, щоби під Києвом з’єднатися з Подільською групою. Така його позиція стала фатальною для повстанців, адже об’єднатися зі своїми не вдалося, а групу почали постійно переслідувати загони 9-ї кавалерійської дивізії Григорія Котовського. Вступаючи у постійні бої з котовцями, повстанці виснажувалися.

16 листопада учасники Волинської групи переправилися через річку Тетерів і були атаковані  трьохтисячною кіннотою Котовського. Зав’язався  бій, у якому загинуло близько 400 повстанців.  У полон, за даними більшовиків, потрапили 537 осіб, зокрема і поранені.  Усіх їх, напіводягнених, закрили в церкві села Малі Міньки. Потім, за наказом чекістів,  перевели до сусіднього села Базар. Тут за рішенням «військово-польового суду» з 443 солдатів (решта  загинула від ран, голоду і холоду)  359 осіб розстріляли як «злісних бандитів і контрреволюціонерів». Тих, хто залишився, переважно старшин, доправили до столиці для подальших допитів, а потім також знищили.

За рішенням «військово-польового суду» з 443 солдатів (решта  загинула від ран, голоду і холоду)  359 осіб розстріляли як «злісних бандитів і контрреволюціонерів». Тих, хто залишився, переважно старшин, доправили до столиці для подальших допитів, а потім також знищили. 

Розстріли більшовики проводили  на околиці Базару, де заздалегідь викопали рови. Після страти селянам наказали присипати їх землею і під загрозою смерті заборонили ставити на цьому місці хрести чи насипати могилу.

Саме тут, під поліським селом Базаром і закінчилася Українська революція… І на теренах України на довгих 70 років запанував окупаційний російсько-більшовицький режим, який звів із білого світу мільйони українців.

Деякі історики стверджують, що цей похід із самого початку був приречений….

– Можливо. Адже, крім того, що українські вояки були погано озброєні й споряджені, було чимало й інших чинників, що не сприяли успішному завершенню Другого зимового походу. Сили були надто нерівними: в Україні радянський уряд встиг розмістити кількасоттисячне  червоноармійське військо. Додайте до нього діяльність ЧК, яка нишпорила селами в пошуках «ворогів радянської влади». А повстанців, нагадаю, було всього 2 тисячі. Що могли зробити  2 тисячі відчайдух проти 500-600 тисяч «червоних багнетів»?

  – Симон Петлюра, Юрій Тютюнник знали про це?

– Звісно. Петлюра не брав безпосередньої участі в поході. А генерал-хорунжий Тютюнник, який очолював одну з груп, не міг не розуміти, що й сам іде на вірну смерть, і своїх вояків прирікає на неї… Петлюра фанатично – у кращому розумінні цього слова – вірив у самостійну Україну і люто ненавидів її ворогів – російських більшовиків. Ленін вважав його особистим ворогом. На засіданні ЦК РКП (б)  вождь світового пролетаріату заявив якось: «Ніякі Денікіни, Юденичі нам не страшні, бо їхні програми застаріли. Нам, більшовикам, страшний лише один лідер – Петлюра, програма якого небезпечна для нас. І до того часу, доки житиме Петлюра, доти не закінчиться рух повстань проти нас, ми не можемо чекати спокою на Півдні. Тому Петлюру необхідно вбити. Доручаю Сталіну як представникові партії, а Дзержинському й Триліссеру по лінії ЧК, виконати це завдання».

Правда, Симон Васильович хоча й ненадовго, а все  ж пережив Леніна. Петлюра  вважав, що його прагнення визволити від поневолювачів рідну землю  підтримає  все українське селянство. «Визволимо Україну з російсько-більшовицького ярма» – таким було  життєве кредо Симона Васильовича. Він  свято вірив, що перехід на терени України навіть нечисельного загону УНР автоматично спричинить всенародне антибільшовицьке повстання за будь-яких умов.

– І мав  підстави так вважати: нова влада встигла українським селянам насолити…

–  Цілком згоден. Але селянство не підтримало повстанців, піддавшись на обіцянки більшовиків: на той час Ленін оголосив  так звану нову економічну політику – НЕП, пообіцявши селянам землю.   І багато хто з них повірив, що завдяки НЕПу заживуть заможно і щасливо. «Зажили»: голод, що незабаром почав лютувати по всій Україні, викосив кілька мільйонів українців, насамперед з-поміж селянства. До того ж люди були залякані, знаючи, що серед ночі по них можуть прийти чекісти. До того ж ЧК мала і в сільській місцевості розгалужену агентурну мережу, завдяки якій знали ледь не про кожен крок повстанців.

–  З деяких історичних джерел випливає, що у Петлюри були не прості стосунки і з Тютюнником…

– Так, не прості…

– Але ж  він же  призначив генерал-хорунжого командувачем походів!..

– Напевно, цінував його за військовий вишкіл, відданість Україні, тому й призначив. Але водночас з історичних джерел відомо, що при цьому в оточенні Тютюнника були агенти Симона Васильовича. Останній знав, що у Тютюнника надто великі амбіції.

–  Життя і Симона Петлюри, і Юрія Тютюнника скінчилося трагічно…

– Так, Симон Васильович згодом опинився у Парижі й загинув від кулі агента ОДПУ 25 травня 1926 року: наказ Леніна був виконаний,  хоча і по його смерті. Щодо Тютюнника, то після поразки під Базаром йому поталанило дістатись Польщі, де він і проживав. Улітку 1923 року чекістам вдалося виманити його на територію України та арештувати. Після того, як він написав покаянного листа головному чекісту Затонському, його помилували й він писав книги й навіть знімався у кіно. Та у лютому 1929 року знову заарештували, а восени 1930-го розстріляли…

Читайте також: Таймлайн

Кореспондент АрміяInform
Читайте нас у Facebook
В Офісі Президента пояснили, чи наблизить законопроєкт США про допомогу Україні отримання ATACMS

В Офісі Президента пояснили, чи наблизить законопроєкт США про допомогу Україні отримання ATACMS

Ухвалення в Конгресі США пакету допомоги у $60,84 мільярда для України наблизить рішення щодо надання Києву далекобійних ракет ATACMS.

Речник Повітряних Сил повідомив, як Україна може отримати лазерну зброю DragonFire

Речник Повітряних Сил повідомив, як Україна може отримати лазерну зброю DragonFire

Речник Повітряних Сил Збройних Сил України майор Ілля Євлаш прокоментував можливе надання Великою Британією лазерної зброї DragonFire.

У Повітряних Силах розповіли про унікальний досвід з опануванням різних систем ППО

У Повітряних Силах розповіли про унікальний досвід з опануванням різних систем ППО

Речник Повітряних Сил Збройних Сил України майор Ілля Євлаш заявив, що Україна — одна з небагатьох країн в світі, військові якої змогли в найкоротші терміни опанувати досить велику кількість протиповітряних систем.

Ворог вдарив авіабомбами по Козацькому на Херсонщині, зруйновано під’їзд 5-поверхівки

Ворог вдарив авіабомбами по Козацькому на Херсонщині, зруйновано під’їзд 5-поверхівки

У неділю зранку окупаційна армія скинула дві керовані авіабомби на селище Козацьке Новокаховської громади Херсонської області.

Удар росіян по Чернігову в Повітряних Силах ЗСУ назвали косорукістю

Удар росіян по Чернігову в Повітряних Силах ЗСУ назвали косорукістю

Речник Повітряних Сил Збройних Сил України майор Ілля Євлаш надав додаткові коментарі з приводу російського удару по Чернігову, який був завданий 17 квітня 2024 року.

Володимир Зеленський: «Петріоти» потрібні зараз у руках українців, а сучасні винищувачі — в українському небі

Володимир Зеленський: «Петріоти» потрібні зараз у руках українців, а сучасні винищувачі — в українському небі

Президент України Володимир Зеленський завив, що системи ППО Patriot мають сенс лише тоді, коли захищають життя, а не стоять без руху десь на базах зберігання.

Захищаємо світ

00
00
00
ВАКАНСІЇ

Черговий відділу управління службою, військовослужбовець

від 25000 до 70000 грн

Харків

Військова частина 9951 ДПСУ

Стрілець

від 50000 до 120000 грн

Покровськ

Бахмутський ОБ ТрО (Військова частина А7270)

Снайпер

від 20100 до 120100 грн

Дніпро

128 окрема бригада Сил територіальної оборони ЗСУ

Начальник компресорної станції, військовослужбовець

від 20000 до 25000 грн

Васильків

Військова частина А1789

Охоронець приміщення

від 25000 до 70000 грн

Харків

Військова частина 9951 ДПСУ

Стрілець – помічник гранатометника

від 21000 до 51000 грн

Степанівка, Сумська область