Упродовж цього періоду новобранець проходить не лише фізичне тренування, а й внутрішнє становлення — вчиться діяти в колективі, працювати під тиском, приймати відповідальність і мислити як воїн….
Полковник корпусу морської піхоти США Джефф Купер, який командував одним із з’єднань американських «марінз» під час В’єтнамської війни відмітив, що лише десять відсотків морпіхів, які демонструють влучність під час вправ на стрільбищі, так само результативні під час реального вогневого контакту з ворогом. Решта бійців відправляють кулі, як кажуть, в молоко. Сам полковник Купер був відмінним стрільцем та фахівцем зі спеціальної тактики. І коли він вирішив розібратися в суті проблеми, то почав з опитування тих хлопців, що проявляли виняткову влучність і в тирі, і в бою. І що ж? Майже поголовно це були вихідці із сільської глибинки, де їм не лише дозволяли вправлятися з батьківською рушницею чи пістолетом, а й ходити на полювання.
Діалог між полковником і рядовим морпіхом міг бути таким: «Сер, коли мені виповнилось 10 років, мій старий вручив мені дробовика і наказав вистрілити у стіну сараю. Я з першого разу не влучив, бо був малий, а дробовик важкий. То й отримав від свого старого добрячого прочухана. Я тренувався попадати в дрібні мішені з різних положень, щоб наступного разу не отримати на горіхи від свого старого. Так я став влучно стріляти. А в’єтнамці не страшніші за мого батька в гніві! Так, сер!».
Звісно, монолог гіпотетичний. Але висновки, які зробив полковник Купер, — цілком реальні. Добрий стрілець, на його переконання, — це той, хто, попри стресову ситуацію, незручне положення і невідоме розташування мішені, вразить її в найкоротший термін і з одного пострілу. Отже, він і почав вчити своїх солдатів, внісши зміни в програму бойової підготовки корпусу морської піхоти США. А згодом з армійських стрілецьких вправ народився досить популярний нині вид спорту, який ми знаємо під назвою «практична стрільба».
Днями члени львівського клубу практичної стрільби «Парабелум», до якого входять ветерани російсько-української війни, учасники АТО, мали змогу продемонструвати свої навички і переваги стрілецьких тренувань за системою IPSC учасникам зборів, що відбувалися на Львівщині, а саме начальникам фізичної підготовки та спорту військових частин та підрозділів ЗС України.
На одному з військових стрільбищ у пістолетному тирі вони розгорнули два місця для виконання ситуативних стрілецьких завдань.
— Практична стрільба — це спорт, що вийшов із системи армійської вогневої підготовки. Тому його філософія передбачає дотримання трьох констант «Точність-потужність-швидкість», — розповідає ветеран АТО майор-десантник Ростислав Пашук. — Цікавою «фішкою» в цьому виді спорту є те, що кожного разу стрілець виконує ситуативні вогневі вправи, що не схожі на попередні, з якими він вже мав справу.
І дійсно, моделювання вогневих завдань у практичній стрільбі схоже на конструктор «лего». Є мішені, паперові та металеві, є щити, зроблені з рейок та цупкої сітки. Є яскраві бар’єрні стрічки чи пофарбовані в червоний колір рейки, що обмежують простір переміщення стрільця. Фактично з цього невеличкого набору можна зробити стрілецьку вогневу дистанцію будь-якої конфігурації. Все залежить виключно від фантазії організаторів.
Зі слів спортсменів клубу «Парабелум», серед українських військових та «силовиків» наразі відбуваються стрілецькі турніри за правилами прикладної (швидкісної) стрільби. На перший погляд — майже те ж саме. Але більший акцент робиться на «тактику»: переміщення, виконання вправ у групі, комбінування стрільби із силовими вправами. Втім, є відмінності не лише в методиці оцінювання. Вправи прикладної стрільби більш однотипні. І готуючи «прикладників» до чемпіонату, команду можна просто вимуштрувати на стрільбу по цілях, розташування яких на майбутньому вогневому рубежі будуть більш-менш відомі. У практичній стрільбі кожен елемент на змаганнях унікальний, бо організатори того чи іншого чемпіонату вигадують його самі. Почасту створюючи найбільш незручну конфігурацію розташування цілей для стрільця. Тож, навички стрільби, раціональність кожного руху, влучність та готовність зброї вирішують, хто саме виявиться найвлучнішим.
Декілька слів про зброю. У практичній стрільбі вона умовно розділена на класи, за якими проводять змагання: пістолети, револьвери, штурмові гвинтівки, дробовики. Утім, є один нюанс з нашими армійськими пістолетами. Найпоширеніший у військах ПМ має калібр 9Х18 мм. А калібр, дозволений для участі в змаганнях за правилами IPSC, передбачає щонайменше 9Х19 Luger/Parabellum. До прикладу, львівські ветерани АТО з клубу «Парабелум» виступають на змаганнях з пістолетами CZ.75 фірми «Чеська збройовка» — повнорозмірними самозарядними пістолетами, що якнайкраще підходять для тренувань та участі у змаганнях. Та, як кажуть спортсмени-стрільці, правила IPSC загалом можна адаптувати й під тип прийнятих на озброєння в ЗС України пістолетів Макарова.
Додамо, що армійські начфізи з цікавістю вислухали презентацію стрільців-спортсменів. А потім взяли участь у практичній демонстрації. Висновок фахівців армійського спорту — спорт дуже цікавий та перспективний для військ. Насамперед через можливість легкої організації ситуативних завдань на стрільбищі, зрозумілих та чітко прописаних правил щодо оцінювання стрілецьких навичок учасників. А також це додаткова аргументація, що з добре підготовленого стрільця легше потім зробити ще й хорошого «тактика», аніж навпаки. До того ж львівські стрільці-спортсмени запропонували допомогу в підготовці команд та організації пробного чемпіонату серед курсантів одного з військово-навчальних закладів, що готує фахівців для Сухопутних військ ЗС України. І ця пропозиція була сприйнята дуже позитивно.
Фото та відео автора
