Юній Ользі Чалапчій усього 12. А вона вже впевнено крокує у військовій формі плацом Київського військового ліцею імені Івана Богуна та змушує батька потай втирати сльози гордості. Дівчина понад усе мріє стати військовим медиком, адже не з чуток знає, наскільки важливо, аби поряд із важко пораненим вчасно опинився справжній янгол-охоронець…
Коли Ользі було 5 років, її тато Олександр пішов на фронт. Батьки намагались приховувати цей факт від малечі, аби не тривожити дитячу психіку. Та дівчинка виявилась дорослою і кмітливою не за роками, то таємниця була викрита одразу…
Коли ж у вересні 2014-го, після важкого поранення і ампутації обох ніг, Олександр лежав у госпіталі із тиском 40/50, медики шляхом титанічних зусиль виправили в його біографії цифру «200» на «300»… Однією із перших до госпіталю примчала маленька Ольга з мамою… Тоді вона вперше і заявила про мрію стати військовим медиком… Тато лиш усміхнувся. Мовляв: «Оце видала, мала!».
Поки Олександр дивував наполегливістю лікарів, швидко подарувавши свій інвалідний візок іншому воїну та вже за кілька місяців після поранення опанувавши протези… Донечка приємно дивувала по-своєму, адже цікавилась не модою, зірками естради та іншими підлітковими речами, а війною, історією та медициною.
Одного вечора впевнено заявила рідним: «Вступаю до Богуна!». «Ну що за юнацький максималізм?» — буркнув тато, та в погляді побачив недитячу серйозність…
— Скажу чесно — намагався відмовляти, — ділиться Олександр. — Але ж хіба з Олею посперечаєшся? Це її життя та її вибір. Я ж, як батько, завжди допоможу, чим зможу і підтримаю. Ви навіть не уявляєте, як краялося моє серце, коли протягом перших 5 днів донька телефонувала у сльозах… Та потім втягнулась. Тепер каже, що подобається, та все одно дивитись на свою дитину у військовій формі — непросто…
Окрім Ольги, Олександр виховує ще одну, меншу донечку — Поліну. Жартує, якщо й вона захоче служити, точно посивіє!
