Військовий інститут Київського національного університету імені Тараса Шевченка (ВІКНУ) — це сучасний військовий навчальний заклад, який готує фахівців з повною…
Олександр на псевдо «Стрілець» за шість років служби навчився нічому не дивуватись. От і зараз, коли ворожі угруповання вдають, що займаються розмінуванням, переконує побратимів, що це всього лише імітація. Каже: останні дні й місяці, хоч і не такі спекотні, як, до прикладу, 2015-й чи 2016-й, та провокацій вистачає… Це і постріли з АГС, і РПГ, і прильоти мін…
За роки служби Олександр здобув чималий військовий досвід, пройшов курси снайпінгу, міжнародні навчання «Orbital». А чого варті чотири ротації в Піски? Нині важко уявити, що до 2014-го чоловік жодного стосунку до армії не мав, навіть строкову не служив — спокійно працював товарознавцем, одружився з корінною донеччанкою, виховував двох донечок.
— Моя служба розпочалась у 2015-му з мобілізації, — коментує Олександр. — Тоді ми пройшли Майорське, Зайцеве… Звісно, було непросто. Та після демобілізації ми з побратимами не планували лишатися вдома. Пішли на контракт на пів року, потім — знов на пів року. А як усвідомили, що війна надовго, одразу підписали п’ятирічні контракти.
Нині — п’ята ротація Олександра. У кожній траплялись як спокійніші періоди, так і тижні пекельного «нон-стопу». Пригадує, як не раз стикались і з ворожими ДРГ, вибивали їхні секрети, підбивали техніку бойовиків. Каже, що зовсім не задумувались над тим, аби робити фіксацію чи добиватись будь-яких компенсацій…
— Якось ворожий прапор забрали з їхніх позиції. Немає чого на українській землі вішати ворожі стяги!
За час служби чоловік став ще й багатодітним батьком. Окрім двох донечок, тепер має ще й сина. Дружина також служить у бойовій бригаді, гранатометницею.
— Звісно, мрію більше часу приділяти родині й діткам. Але спочатку треба захистити країну!
