Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
Літня пора для ентузіастів польового пошуку має свої нюанси. Адже суха земля й важка праця копача під палючими променями сонця обмежують проведення пошукових робіт. Одна справа — проводити розкопки в лісі чи посадці, і зовсім інша — у полі, де селяни посіяли зернові чи інші культури. Тож, попри сезон, пошукові роботи не завжди мають успіх.
Кілька липневих виїздів на розкопки, на жаль, не були результативними, і ось у перших числах серпня житомирським пошуковцям поталанило.
— Фермери зібрали врожай, і ми змогли перевірити інформацію з далеких 80-х, — розповідає представник житомирської громадської організації «Історико-патріотичне об’єднання «Пошук» Вадим Баранівський. — З розповідей місцевих мешканців, ще у 1986 році під час обробки поля у старій канаві знайдено рештки двох солдатів Червоної армії, яких згодом перепоховали в сусідньому селі Пулинського району. У 1991 році наші хлопці копали там і виявили останки кількох солдатів. І ось зараз ми перебували на тому ж полі, тож вирішили спробувати знайти це місце.
На пошуки пішло кілька годин, і результат не забарився: перший сигнал і — є невідомий солдат! Від початку пошукового сезону — вже сорок перший.
— Солдат № 41 лежав на глибині 50 см у дуже твердій землі. При собі він мав флягу, офіцерський ремінь та медальйон. Постійна присутність води у канаві дала про себе знати — всі дрібні кістки перетворилися на порох і при дотику просто розпадалися…
По обіді неподалік від першого солдата пошуковцям вдалося знайти ще одну локацію з рештками. Як виявилося пізніше, у ямі було двоє. Вони лежали на глибині 1 метр. При солдаті № 42 знайдено флягу, саперну лопатку, дзеркальце, кишеньковий годинник, пляшку з-під одеколону і медальйон. При іншому — шолом СШ-39, саперну лопатку, флягу, мильницю, комірець до гімнастерки та, знову ж таки, медальйон.
Пошуковці кажуть, що це непересічна подія — три медальйони у трьох знайдених бійців. Адже далеко не всі солдати сорок першого року взагалі мали при собі смертні медальйони, багато хто через забобони не брав їх, а дехто просто не встигав отримати й заповнити записку. Буває, тривають місяці пошукового сезону, і в десятків виявлених загиблих захисників не знаходять жодного медальйону. А тут — одразу три, у кожного з невідомих солдатів!
На жаль, за словами Вадима Баранівського, один із медальйонів виявився порожнім. Записки у двох інших є. Одна — у гарному стані, інша — в середньому. Тепер головне завдання експертів — обережно дістати їх та, сподіваючись, що написи не змиті ґрунтовими водами, прочитати. Пошуковці мають всі підстави сподіватися, що після цього з небуття буде повернуто імена ще двох досі невідомих солдатів.
