Часом життєві обставини не дають людині змоги суміщати роботу й покликання. Втім, найбільш затяті добиваються того, щоб з користю для себе й інших займатися тим, що їм насправді подобається.
Така історія й у 43-річного донеччанина Руслана. Нині чоловік — воїн-піхотинець однієї з бойових бригад, що залучена до виконання завдань у складі операції Об’єднаних сил. У лавах війська він з 2018 року. А до цього працював керівником групи обліку в компанії ДТЕК. Утім, каже, своїм призначенням завжди бачив саме військове служіння Україні.
— Ще у шкільні роки я задумав вступати до військового училища. Перша спроба була ще 1995 року. Подав документи до Харківського військового університету. Хотів стати офіцером-РЕБівцем. Але конкурс був настільки «щільним», що я не пройшов, — розповідає він.
Та руки не опустилися і з однієї «абітури» він вирушив на іншу — подавати документи до авіаційного коледжу у Слов’янськ. Хоч і не армія, та організація схожа на військову — є і однострої, і дисципліна. Вчився на техніка-електрика злітно-посадкової смуги. Звідти, після першого курсу, вирушив на строкову. Служив у підрозділі ППО на Львівщині.
— Є таке мальовниче місце у Карпатах — Сколе. Так от ми там базувалися. Тепер тієї військової частини немає. Але пам’ять про службу в горах — то на все життя. Таких краєвидів не бачив більше ніде! — говорить Руслан.
Коли розпочалася російсько-українська війна, енергетиків з компанії ДТЕК на службу намагалися не брати. Мовляв, стратегічна галузь економіки й ви мусите забезпечувати країну електрикою. Але Руслан виявився наполегливим. І буквально «атакував» військкомат, аби його призвали. Зрештою, той здався — і чоловік одягнув однострій.
Товариші по службі кажуть, що Руслан завжди відповідальний і зібраний. З ним легко й на бойовому посту, й у повсякденній солдатській службі. Ну а ще — має золоті руки електрика. Може й освітлення у бліндажі налагодити. Все ж таки енергетик за цивільною професією.
Фото автора
