Це формує спадкоємність та власну військову традицію. 6 грудня 2025 року Президент України присвоїв 152 окремій єгерській бригаді Сухопутних військ Збройних Сил України…
На думку багатьох експертів, зокрема і міжнародних, Основний закон України є одним із найкращих у світі. Адже він має чітко виражене соціальне забарвлення, гарантує нам широкі права і свободи, якими громадяни України сповна користуються. Про історію ухвалення Конституції України читайте в АрміяInform.
Перша українська Конституція написана Пилипом Орликом
Конституція була ухвалена нашим парламентом 28 червня 1996 року, але її витоки сягають сивої давнини. 5 квітня 1710 року саме цього дня в місті Бендери козацька рада ухвалила Договори і Постановлення Прав і вольностей Війська Запорозького, головним автором яких був Пилип Орлик – наступник Івана Мазепи й перший український гетьман в еміграції. Історики-дослідники цього документа стверджують, що він і став першою українською Конституцією.
Вона фактично проголошувала в Україні незалежну республіку, зберігаючи тільки протекторат шведського короля замість колишнього підданства російському царю. Але в силу тогочасних реалій – окупації України царською, а потім радянською владою − Конституція Пилипа Орлика так і залишилася на папері.
За часів радянської імперії українці пережили 2 конституції Української РСР, написаних фактично під диктування московських намісників.
Боротьбу за «свою» Конституцію вели різні політичні сили
Лише з проголошенням Незалежності у 1991 році в Україні розпочався процес ухвалення нової Конституції незалежної Української держави. Він тривав не один рік і був досить складним.
Довідково. Процес підготовки Конституції України затягнувся на шість років – з 1990 по 1996 роки. Протягом цього часу було запропоновано 15 проєктів – від Конституційної комісії, політичних партій, науковців.
Під куполом Верховної Ради засідали представники різних політичних сил, які переслідували свої цілі. Це, зокрема, були колишні представники компартійного режиму, які намагались зберегти в новій Конституції «цінності» попередньої – УРСР. Пропонували зберегти назву УРСР, відновити радянську форму правління, обмежити права президента і увійти в новий Союз. А Крим міг би позбутися статусу автономії, якби була ухвалена редакція Конгресу українських націоналістів.
До іншої групи належали група, так званих червоних директорів, яка запоруку стабільності вбачала у концентрації влади в одних руках. Проте були ще й представники патріотично налаштованих верств населення – так звані націонал-демократи. Вони, як правило, не переслідували якихось меркантильних цілей: для них головним було відображення в Конституції державних атрибутів нової України – прапора, герба, гімну та закріплення державного статусу української мови. Проте єдності й серед них не було.
Ось що говорив з цього приводу багатолітній в’язень радянських концтаборів, а у 1996-му народний депутат України Левко Лук’яненко: «За часів тоталітарного режиму ми були одностайні у прагненні мати вільну й суверенну Українську державу. А коли вона, нарешті, з’явилася, погляди багатьох з тих, хто заплатив за неї десятиліттями концтаборів, виявилися протилежними щодо розбудови України».
Довідково. У 1996 році була створена спеціальна парламентська комісія під керівництвом депутата Михайла Сироти, який і вважається одним із «батьків» Конституції України.
Врешті-решт 20 березня 1996 року на спеціальному засіданні парламент розглянув проєкт Конституції. Це стало початком конституційного процесу в стінах Верховної Ради. 2 квітня цей документ внесли до порядку денного засідання Ради і після двох місяців доопрацювання 4 червня ухвалили в першому читанні. Перед цим у документ внесли близько шести тисяч поправок, однак 26 червня парламентський процес ухвалення Основного закону опинився під загрозою: Президент Леонід Кучма видав указ про проведення 25 вересня Всеукраїнського референдуму для ухвалення Конституції.
Перед доопрацюванням у документ внесли близько шести тисяч поправок.
Наступного дня парламент вирішив розглядати проєкт Основного закону на одному засіданні без перерв. У результаті бурхливих дискусій за підсумками безперервної 24-годинної роботи Раді вдалося узгодити всі положення документа. Об 9:18, 28 червня 315 голосами «за» Конституцію ухвалили.
«Є Конституція!», – такі були перші слова голови Верховної Ради Олександра Мороза після ухвалення Конституції. 36 депутатів проголосували проти, 12 утрималися, 30 не голосували взагалі. Після голосування парламентарі урочисто внесли до зали Верховної Ради України синьо-жовтий державний прапор.
Із 2003 року Закон почали змінювати
Із 2003 року Закон почали змінювати, але найбільш активна фаза змін припала на другу половину 2004 року. Це був період Помаранчевої революції. За підсумками повторного голосування президентом став Віктор Ющенко, однак внаслідок ухвалених змін з 1 січня 2006 року його повноваження були істотно скорочені. Ющенко намагався запустити новий процес внесення змін до Конституції, але його плани так і залишилися нереалізованими.
2010 року новообраний президент Віктор Янукович почав переписувати Основний закон, але обрав вельми сумнівний шлях: замість тривалого конституційного процесу рішенням Конституційного Суду України від 1 жовтня 2010 року було визнано неконституційними зміни, ухвалені у грудні 2004 року. Таким чином повернули в дію Конституцію у редакції 1996 року.
Однак законність такого рішення Конституційним Судом України неодноразово ставилася під сумнів, і в лютому 2014-го під тиском Євромайдану та вітчизняних та іноземних політиків Янукович погодився на відновлення дії редакції Конституції 2004 року. 21 лютого Рада проголосувала за відповідне рішення.
Конституція України – одна із найкращих у світі.
Що вона дає українцям?
У ній, наприклад, йдеться про те, що ніхто не може узурпувати державну владу. Помаранчева революція, Революція Гідності переконливо довели дієвість статті, яка це гарантує.
Заради справедливості слід сказати і про те, що деякі статті, насамперед ті, в яких йдеться про соціальні гарантії, працюють не на повну потужність. І цьому є пояснення: складна фінансово-економічна ситуація в країні. Отже, потрібно її виправляти й тоді наші нащадки пишатимуться своїм Основним законом ще більше.
Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Гарантується право вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Ніхто не може узурпувати державну владу.
Спогади тих, хто брав участь у творенні Конституції…
Іван Заєць: «Під час написання й ухвалення Конституції комуністи та соціалісти орієнтувалися на ідеологічні концепції та практики радянського періоду. Вони розглядали конституційний процес як технологію для реваншу, який ще включав мрії про відновлення російської імперії. Тому всіляко затягували конституційний процес. На противагу їм, демократичні сили виступали за якнайскоріше ухвалення Конституції. Нова Конституція розглядалася ними як надзвичайної ваги установчий документ відновленої української державності.
Втім, у Верховній Раді були ще дві групи народних депутатів. Одна з них не мала чіткого ідеологічного забарвлення і часто приставала до більшості. До іншої групи входили представники нових регіональних еліт, які формувалися кримінальними угрупованнями.
Ліві ортодокси та проросійські найманці намагалися не допустити конституційного затвердження символів, які вже 5 років використовувалися як державні. Це – синьо-жовтий прапор, тризуб та гімн «Ще не вмерла Україна». Оскільки комуністична символіка не проходила за жодних умов, то ліві наполегливо пропонували відкласти остаточне розв’язання цього питання ще на роки. Така пропозиція цілком справедливо не сприймалася демократичною частиною парламенту».
Віктор Мусіяка: «Текст розроблявся багатьма людьми. Ми, хто брав участь у творенні Конституції, вважаємо її батьком Сироту Михайла, який вів роботу Конституційної комісії. Він стояв на трибуні майже всю ніч. Цей текст, який ми проголошували, він був відпрацьований на основі тексту, ухваленого в першому читанні. У ньому було понад дві тисячі поправок. Основу напрацьовували десятки фахівців. До складу Конституційної комісії входили найкращі фахівці з конституційного права. Ми намагалися максимально не пошкодити текст, прилаштувати його до потреб суспільства, враховували політичні речі, йдучи на якісь поступки».
Олександр Мороз: «Недавно на одному заході дехто із ура-патріотів (є такі, особливо ті, що живуть подалі від України) почали мені дорікати відносно мови, символіки і всього іншого. Я нагадаю: статтю десяту про мови я ставив на голосування 17 разів, а про символіку – 27 разів. Причому не так, що я сказав – і голосуємо, ні. Переходимо до іншого питання, хтось підіймає руку: «Я пропоную все-таки повернутися до цієї статті». Я ставлю на голосування – повернемося? Набирається більшість. Тоді процедура: два «за», два «проти», голосуємо тощо. Тому це безперечно займало багато часу, маючи на увазі.
Які можуть бути нарікання? Що було виграшне в цьому відношенні і що мені допомогло? Діяв закон про мови, ухвалений 1989 року за пропозицією нині покійного Бориса Олійника, видатного майстра слова, позицію якого підтримували комуністи. Тому я весь час посилався на авторитет цієї людини, і ми поверталися раз по раз до цього голосування, що дало змогу ухвалити нормальну статтю десяту. Так само, до речі, як і про символіку, ми багато разів до неї поверталися, але все-таки проголосували, бо інакше була б ніби незавершена Конституція».
