Усі відстрочки від призову зі сталими підставами тепер продовжуються автоматично в Резерв+. Також відстрочку можна буде оформити чи продовжити офлайн в центрах надання адміністративних…
Наш кореспондент зустрівся з однією з випускниць Київського військового ліцею імені Івана Богуна. Це Анна Орищишена. На її кітелі — дві відзнаки. Одна за відмінні знання одного з предметів, інша — за закінчення ліцею.
«У ліцеї почала займатися кікбоксингом. Без зброї зможу дати гідну відсіч будь-кому»
— Розкажіть, що саме спонукало вас до такого вибору?
— 2014 року почалася війна з Росією, і військовий ліцей імені Івана Богуна вперше оголосив набір дівчат. Я вирішила, чому б і не спробувати, зайшла на сайт ліцею й почала готувати документи. Вступити було нелегко, адже конкурс серед дівчат був дуже великий. Складали іспити з англійської, української, математики, фізичної підготовки, проходили медогляд і психометричний тест.
— Під час навчання в будь-якому військовому навчальному закладі чималу увагу приділяють фізичній підготовці. Не важко було?
— Ні, я ще змалечку займалася спортом. Мої види спорту — це плавання, бокс і великий теніс.
— Чому такий набір для дівчини?
— Чому б і ні? Гендерна рівність — вона в усьому. А в ліцеї почала займатися кікбоксингом. Без зброї зможу дати гідну відсіч будь-кому!
— Хтось із рідних вплинув на ваш вибір?
— Серед моїх рідних військовий тільки мій дядько. Як дізналася про його службу, стала більше цікавитися військовою справою. А вже коли почалися справжні бойові дії (на сході України. — Ред.), загорілася цим.
— Коли ви себе побачили у списках, що подумали, пам’ятаєте?
— Це були незабутні відчуття, я просто розплакалася, не могла в це повірити. Мої батьки теж підтримали мене, були раді. Це такі метелики в животі були! Я зрозуміла, що це перша сходинка до моєї мети… Мої батьки цивільні. Молодший брат іде до п’ятого класу, а в майбутньому мріє поступити до ліцею Івана Богуна.
«У мене завжди є «парадка» з туфельками та спідничкою і я можу себе відчути дівчиною»
— Мабуть, незвично було все: казарма, багато дівчат і хлопців, «рівняйсь – струнко», тривоги…
— Найважче було на полігоні. Саме там ми всі здружилися. Стріляли, бігали, здавали нормативи, вчили військову справу, складання-розбирання автоматів, квести різні були. Ті 8 днів стали своєрідною віхою: все — ми в армії.
— Чи були ті, хто скаржився на труднощі, хто говорив, що вчинив необачно, відсіявся?
— Дехто з дівчат відсіявся, тому що було непросто. Ми вперше були далеко від рідних, від домівки, вперше відчули самостійність, відповідальність.
— Контакти зі своїми підтримуватимете?
— Звісно. Бо ми здружилися, щоранку бачили одне одного. Зрозуміли, що таке справжня дружба.
— Які заняття у вас проводили на злагодження колективу?
— На полігоні давали завдання взводу. Якщо робити все разом, розподіляти обов’язки порівну, то виходитиме все набагато простіше та швидше.
— З яких видів зброї стріляли?
— Мені найбільше подобалося з пістолета й автомата.
— Військовою стезею збираєтеся йти далі?
— Так, хочу йти, тому що мені це все подобається. Мої подруги зі школи всі йдуть цивільним шляхом. Вони кажуть: а як же туфельки, сумочка, красиві спідниці? На що я їм відповідаю: «У мене завжди є «парадка» (парадна форма. — Ред.) з туфельками та спідничкою і я можу себе відчути дівчиною».
— Скільки з ваших випускниць збирається залишатися в армії?
— Усі. А цивільні подруги не проходили через це й не розуміють, що армійське життя — це інший світ. І коли ти повертаєшся до цивільного життя, дивишся на все інакше. Розумієш, що звичайна прогулянка в парку й тиша — це круто.
