Його військовий шлях практично збігся з періодом найбільшої трансформації українського війська. Від командира взводу — до командира бригади. Від війни, де значну частину поля…
Похмурий вигляд цього воїна — оманливий. Насправді солдат Сергій дуже добра й чуйна людина. 47-річний уродженець Харківщини ніяковіє, коли ми пропонуємо зробити його світлину. Мовляв, трішки невиспаний після чергування на спостережному посту. Але потім зрештою здається — фоткайте!
Усе життя Сергій за кермом. До 2020 року працював водієм на одному з підприємств на малій батьківщині. Потім вирішив укласти контракт зі Збройними Силами.
— Сергій у нас справжній чарівник-механік. Їздить на всьому, що має колеса. Та й реанімує у разі потреби будь-який автотранспорт. Тільки дай йому час та інструменти, — говорить командир піхотного підрозділу, в якому служить воїн.
Зі слів Сергія, вирішальною мотивацією йти на військову службу для нього стало бажання приносити користь.
— Я строкову служив теж водієм. Це було у Криму на початку дев’яностих років. Там також кермував вантажівкою в аеродромній роті частини морської авіації. Руки пам’ятають і скучили за солдатським ремеслом. Та й удома мала дитина, яку треба захищати. Бо що потім їй скажу, тато під спідницею відсидівся?!
Після чергування Сергій прямує «додому» — у бліндажі зрештою зможе зняти запилену броню та трохи перепочити. Адже скоро знову на спостережник.
Фото автора
