Про те, як змінилась роль снайпера на передовій та як готують майбутніх снайперів АрміяInform розповів сержант-інструктор школи підготовки снайперів 199 навчального центру ДШВ ЗСУ з позивним…
25 травня 2021 року до парламенту був поданий президентом як невідкладний законопроєкт №5557 «Про основи національного спротиву». У пояснювальній записці йдеться, що документ «врегульовує питання розвитку територіальної оборони, організації Руху опору і відповідної підготовки громадян України до національного спротиву, що є невід’ємною складової всеохоплюючої оборони держави на всій території України». Чому не можна зволікати із ухваленням цього закону? І до чого тут Служба Спеціальних операцій (ССО)? Чим «Рух опору» відрізняється від «національного спротиву»? Про це розповів один із співавторів законопроєкту Денис Поданчук для Радіо Свобода .
Проєкт закону «Про основи національного спротиву» №5557 вже розглянув і підтримав профільний комітет Верховної Ради.
Очікується, що найближчим часом він буде внесений до сесійної зали парламенту. Якщо проєкт закону ухвалять у першому читанні, то до другого читання можна вносити правки із врахуванням висновків Головного науково-експертного управління (ГНЕУ) Апарату Верховної Ради та пропозицій експертів, повідомив Радіо Свобода член Ради волонтерів при Міністерстві оборони, радник Командувача Сил спеціальних операцій ЗСУ, один із співавторів законопроєкту Денис Поданчук.
– Спочатку, поясніть, будь ласка, терміни. Чим Рух опору відрізняється від спротиву?
– Рух опору – дії, які проводять Сили спеціальних операцій ЗСУ та залучені особи на тимчасово окупованих територіях. Це – велика частина роботи Сил спецоперацій, вона триває від початку війни. Як саме ССО працюють на тимчасово окупованих територіях, що роблять, є державною таємницею.
Відповідно до нашого бачення, як авторів законопроєкту №5557 «Про основи національного спротиву» – Рух опору складається із:
- партизанських сил;
- підпілля;
- допоміжних сил, котрі спеціалізуються на ненасильницькому опорі, але не обмежуються ним.
– «Допоміжні сили» – це хто саме?
– Це патріоти країни, які безпосередньо не належать до Руху опору, але допомагають хто чим може. Скажімо, іноді комусь щось передають. Або пишуть тексти для листівок, проводять агітацію чи збирають розвідувальну інформацію. Варіантів докладання зусиль достатньо.
– Тоді що саме вкладається у поняття «національний спротив», якому присвячено цілий законопроєкт (№5557 – ред.)?
– Національний спротив як явище (або інакше «Рух національного спротиву») включає в себе сукупність дій держави, реалізацію профільних державних програм тощо з тим, щоб громадяни були мотивовані чинити спротив ворогу, якщо виникне така необхідність.
При цьому людей важливо не тільки мотивувати, але й дати їм можливість навчитися основам спротиву.
Складовими національного спротиву є:
- територіальна оборона (ТрО);
- Рух опору;
- підготовка населення
Тобто Рух опору, про який я розповідав раніше, є складовою частиною такого більш широкого явища як національний спротив.
Підготовка спротиву на національному рівні – насправді велика кількість завдань – від ідеологічної підготовки до підготовки військової, включно з організацією проведення зборів, де опановуватимуть навички з здійснення спротиву.
Робота масштабна – по всій країні. Робота, якою мають бути охоплені як школярі, так і доросле цивільне населення.
І, як мені здається, тут не варто зневажати нібито старомодними словами «ідеологія», «пропаганда», «агітація», замінюючи їх сучасним словосполученням «стратегічні комунікації». Не бачу нічого поганого, щоб патріотизм виховували на ідеологічних засадах, а вмінню захистити не тільки самого себе, а й державу в цілому – навчали.
– Чому до узаконення національного спротиву підійшли аж на восьмому році гібридної агресії Росії проти України?
– Думаю, це мало визріти. Ми ж говоримо про надзвичайно масштабне комплексне рішення. Взагалі, не пам’ятаю щоб до осені 2020 року така перспектива широко обговорювалася.
Припускаю, що хтось таке пропонував, – ми ж не єдині, хто знає про рух спротиву в різних країнах… Але якщо до законопроекту не дійшло, значить або не змогли переконати, або не було політичної волі.
Саме цей законопроект було подано тоді, коли для цього склалися певні обставини. Наприклад, важливо було узгодити його з іншими керівними документами.
Проте не варто думати, що раніше взагалі нічого не здійснювалося в цьому напрямку. Сили спеціальних операцій, як я вже казав, виконують свою роботу на тимчасово окупованих територіях з 2014 року.
Тепер, попри довгий ланцюжок ухвалення державницьких рішень в Україні, ми підійшли до стадії, коли виникла потреба систематизувати певні процеси, прояви патріотизму й громадянської активності.
Хоча, чесно кажучи, подібний закон дійсно мав з’явитися якщо не на першому році війни, то на другому-третьому точно.
У разі ухвалення закону ним унормовується Рух опору, реформується територіальна оборона, систематизується підготовка громадян к здійсненню спротиву.
Тобто замість кількох окремих законів на виході ми отримуємо один, де всі ці позиції будуть закріплені з правової точки зору. Тоді цивільні, які перед обличчям загроз і ризиків стануть чинити спротив окупантові в ненасильницький (або насильницький) спосіб, не будуть побоюватися потрапити під кримінальну статтю вітчизняного законодавства за те, що не будучи військовослужбовцями, зібралися в загін, та ще й зброю в руки взяли.
Насправді людей, котрі хочуть, готові не тільки допомагати нашій армії, а й завдавати шкоди агресору, – десятки тисяч, сотні тисяч. З мотивацією та навичками у військовій справі вони для противника представлятимуть суттєвий фактор стримування.
– В який спосіб громадянин зможе реалізувати такі свої прагнення, якщо він не має відношення до Збройних Сил?
– Спочатку процитую одне із положень законопроекту №5557: «Під час відсічі збройної агресії підрозділи сил територіальної оборони (ТрО) або окремі військовослужбовці цих підрозділів, добровольчі формування територіальних громад, або окремі члени добровольчих формувань територіальних громад можуть залучатися до окремих операцій Руху опору на тимчасово окупованій території».
Це фактично відкриває багато варіантів.
Не хочеш укладати контракт військовослужбовця – Ok! Зможеш підписати контракт резервіста територіальної оборони та бути приписаним до відповідної частини ТрО.
Або в якості альтернативного варіанта зможеш – також підписавши контракт – стати членом добровольчого формування територіальної громади.
І в першому випадку, і в другому ти приймаєш присягу (без неї зброї не отримаєш) і стаєш резервістом із відповідним соціальним пакетом.
Запропонованим нововведенням є те, що ТрО стає окремим родом сил
– Що є ключовими нововведеннями, які пропонуються законопроєктом №5557?
– Передусім, виведення територіальної оборони зі складу Сухопутних військ Збройних Сил України.
Сили територіальної оборони (ТрО) стають окремим родом сил, вони матимуть свого командувача, який буде підпорядковуватись Головнокомандувачу ЗСУ; отримають окреме фінансування.
В інтересах тероборони територіальні громади із числа своїх жителів зможуть створювати добровольчі формування.
Також передбачається активна, тепер вже на підставі закону, співпраця Сил ТрО з Силами спеціальних операцій як при комплектуванні добровольчих формувань територіальних громад, так і при підготовці. І, як результат, – спільна участь в окремих операціях руху опору на тимчасово окупованих територіях.
Командування ССО давно демонструє готовність співпрацювати з теробороною. Хоча певних протоколів взаємодії не було (і поки що немає!), обговорення на рівні командувачів проводилось і проводиться.
Більше того, серед особового складу Сил спеціальних операцій достатньо відмінних спеціалістів, які можуть, повинні й будуть брати найактивнішу участь в розбудові національного спротиву в цілому, в реформуванні ТрО і підготовці населення зокрема.
– В один і той же день – 9 червня – профільний комітет Верховної Ради розглянув як законопроєкт № 5557 про національний спротив, так і законопроєкт № 4504 про тероборону. Це схожі або різні концепції?
– Це різні концепції, але в обидві вкладено досвід, час, сили. Щира подяка всім, хто багато працював не заради власних амбіцій, а для України.
Відмінностей між концепціями та, відповідно, законопроєктами чимало. № 4504 стосується територіальної оборони й підготовки населення до неї, а також пропонує суттєво розширити сферу дій тероборони, розглядаючи її більше як систему кризового реагування.
№ 5557 – більш масштабний, він охоплює і тероборону, і Рух опору, і відповідну підготовку громадян України до національного спротиву.
Для наочного прикладу принципової, найбільш яскравої різниці між двома законопроектами наведу наступний. Він стосується частини реформи територіальної оборони. Проєктом закону № 4504 передбачається, що ТрО має знаходитись безпосередньо під Міністерством оборони. Тобто із ЗСУ, де вони нині, їх заберуть і передадуть МО.
У варіанті законопроєкту № 5557 ми прописали, що тероборона повинна стати окремим родом сил у складі ЗСУ.
– Чи є розуміння, коли проєкт Закону «Про національний спротив» буде поставлений на голосування депутатами Верховної Ради?
– У профільного комітету Верховної Ради є певні зауваження до проєкту. Нам є що в ньому виправляти. Робити це потрібно терміново. А вже потім будемо сподіватися, що парламентарі ухвалять його в першому читанні та в цілому.
Якщо ні, тоді до кінця липня не встигаємо виконати вимоги Бюджетного Кодексу і, відповідно, фінансування з держбюджету розпочнеться не раніше 1 січня 2023 року. Втрачаємо час на конкретні дії з реформування – замість цього знову отримуємо час «на поговорити» широким загалом.
Надзвичайно важливо не втратити темп, не заспокоїтись на ухваленні Закону. Треба рухатись далі, діючи при цьому правильно, най це й уповільнить трохи процес. «Правильно» означає розробити державні політики в цій сфері саме так, як вони мають розроблятися. Бо вже давно це робиться лише формально.
Хто не знав (або забув) методики обґрунтованого вибору найкращого рішення – зверніться до Києво-Могилянської Академії, до фахівців-викладачів спеціальності «Публічне управління та адміністрування».
Система державного управління не повинна обслуговувати власні інтереси керівників. І не повинна намагатися компенсувати некомпетентність керівників. Практика «доручень» має бути примусово відкинута як ганебна і деструктивна.
Все це я до того, що нам належить зробити все, щоб система державного управління не згубила національний спротив.
