Нове середовище, незнайомий розпорядок, десятки запитань про службу, документи, здоров’я, фінанси чи родину — усе це може створювати додаткову напругу…
Насправді цей дідо не старий. Чолов’яга у розквіті сил. Бо йому лише 47 років. Щоправда, сім із них він провів на російсько-українській війні. А позивний «Дід» Всеволодові із Закарпаття «причепили» товариші по службі. Мовляв, ти найстарший у підрозділі, то й будеш дідом зватися!
Всеволод, мобілізований у першу хвилю у квітні 2014 року, потрапив служити до одного з механізованих підрозділів українського війська. Брав участь у боях на Луганському напрямку. Говорить, що найрезонансніші події того часу, які йому запам’яталися, це звільнення Кремінної, Рубіжного, Лисичанська, обстріли ворожої артилерії, що гатила з російської території.
— Ми тоді були поблизу Комишного — це селище біля кордону з РФ, — розповідає він.
Фактично всі сім років Всеволод проходить службу в одному і тому ж підрозділі. Жартує, що зрісся з колективом — не відірвати. На запитання, а чи отримав якісь заохочення за цей час, що служить, знову віджартовується. Каже, що підвищили.
— Аж до старшого солдата, — з усмішкою каже чоловік. — Але мені не нагороди важливі. Я ж добровільно відправився воювати. Щоб Україна була. А міг би, як дехто, сидіти вдома й орати земельку.
До слова, Всеволод — фермер. На Закарпатті в нього та його родини — велика господа. Нині про неї дбають дружина і донька. Чоловік розповідає, що є худоба, земля, виноградник. Ну, а як же ж без нього на Закарпатті?! Сподівається, що потрапить додому вже на молодий врожай винної ягоди і сам робитиме вино.
Додає, що доньчин майбутній чоловік нині теж служить — пішов до одного з підрозділів Нацгвардії. А як повернеться зі служби, буде весілля.
— А я тут за його братом-близнюком приглядаю. Той у піхоту записався. І ми разом служимо. Отже, у нас усі чоловіки в родині — захисники України! — каже Всеволод.
