Коли українські офіцери вирушали до Місії ООН зі спостереження в Грузії наприкінці 1990-х років, вони навряд чи могли уявити, що…
Під Сумською філармонією незвично багато машин із номерами інших областей. Тут відбувається церемонія нагородження недержавною відзнакою «Народний герой України». Про це повідомляє «Новинарня».
Біля входу обіймаються, жартують і курять люди у військових одностроях. Хто не в формі – той у вишиванці. Потроху юрба переміщається в залу. Курсанти місцевого військового ліцею вносять прапор. Лунає гімн, і люди стоять, наче закам’янілі від поваги, тримаючи руки коло сердець та підспівуючи. Звучить молитва від військових капеланів.
На свою церемонію вшанування «народних героїв» – загалом 33-тю від заснування відзнаки – Суми чекали довго. Захід відкладався через карантинні обмеження. Його анонсували численні білборди з портретами попередніх нагороджених.
21 травня в Сумах вшанували ще 11 героїв війни, обраних нагородною радою відзнаки. Воїни традиційно отримують срібний тризуб із червоно-чорною планкою, волонтери й медики – із синьо-жовтою.
Ордени вручають парамедик Юлія Паєвська «Тайра» та колишній політв’язень із Криму Володимир Балух.
Перший тризуб із синьо-жовтою колодкою вручають Ірині Митрофановій, яку на фронті звуть «Яринкою».
Волонтерка з Кременчука доправляла на передову одяг, їжу, аптечки й оптику для бійців, вивозила з-під вогню місцевих, на цивільному мікроавтобусі евакуювала поранених, зокрема з Водяного неподалік Донецького аеропорту, коли медичних автомобілів не вистачало. Вже чотири роки Ірина бореться з онкологічним захворюванням, і все одно продовжувала перебувати на фронті – як медик у складі групи «Вітерець».
Регламент премії передбачає, що номінанта представляє людина, яка подала кандидатуру на здобуття ордена або може засвідчити значимість внеску майбутнього кавалера в перемогу.
– Мені здається, Іра – це людина, яка взагалі не бачила, що падало, якій було байдуже на обстріли з «градів», бо її завдання – рятувати людей. У проміжках між хіміотерапіями Яринка була в складі нашої медичної служби і заслуговує на нагороду, – схвильовано говорить зі сцени засновниця медичної служби «Вітерець» Галина Алмазова, яка отримала таку відзнаку раніше. Самовідданість Митрофанової засвідчує і парамедик та волонтер Іван Звягін.
Сама Яринка, тримаючи в руках орден, плаче. Вона говорить, що Незалежність легко нам дісталася, але потребує того, щоб ми зараз за неї воювали і передали дітям збереженою, аби їм не довелося брати до рук зброю чи витягати поранених із поля бою.
Перший срібний тризуб із червоно-чорною колодкою отримує боєць 3-ї окремої стрілецької роти Добровольчого українського корпусу Степан Трач, друг «Гонта». Доброволець є в залі, але не піднімається на сцену – він не публічний і не дає інтерв’ю. Тож нагороду за Гонту отримує його побратим Сергій Супрун «Док», сотник «Правого сектору» на Сумщині. Друг «Док», який називає «Гонту» справжнім воїном.
– Чим відрізняється солдат від воїна? У солдата війна закінчується тоді, коли він іде на дембель. У воїна немає дембелю. Його війна закінчується тоді, коли ворог іде з нашої землі, – говорить «правосек».
Святославу Горбенку «Скельду» було всього 19, коли він загинув у боях за ДАП. Одного з наймолодших «кіборгів» нагороджують посмертно. Бійці Сил спецоперацій, представляючи його, кажуть: попри юний вік, «Скельд» був справжнім лідером і вмів воювати.
– Він такий молодий. Я його відмовляв: може, це не твоя війна, ми як старші повинні воювати, – емоційно згадує боєць «Димерка». – Ми тоді були в «учебці». І він сказав: «Ви ж їдете, і я поїду».
Юлія Паєвська знала Святослава ще з Майдану.
– Коли я дізналась, що він загинув, моє серце зупинилося. Воно потім знову пішло, щоб продовжувати справу« Скельда». Герої не народжуються самі. Героїв виховують. Тож це ваша нагорода, – сказала «Тайра» батькам – Сергію та Лесі.
За те, щоб Святослава посмертно вписали до лав ДУК ПС (це зробили наприкінці 2017-го), а згодом визнали його чин, довелося «воювати» татові. Сергій Горбенко розповідає, що всі ці роки намагався відновити справедливість, і цьогоріч нарешті відновив. Святославу посмертно надали державний орден «За мужність» 3-го ступеня, а тепер – і громадський орден «Народний герой».
– Для мене було важливо, чи герой мій син. Я запитав про це його побратима. Так, сказав той, він воював на рівні зі спецназом, наче все життя цим займався. Він був геройським, ваш син, – промовляє сцени Горбенко-старший.
Посмертно надали нагороду й Дмитру Волонтирцю – бійцю полку «Азов» із позивним «Волина». Конотопець помер від інсульту.
– Прикривав собою весь наш полк, – аргументує командир полку «Азов» Денис Прокопенко «Редіс». За його словами, попри важку операцію на серці, досвідчений сапер Волина поїхав на фронт – на Світлодарську дугу. Він не тільки займався розмінуванням, а й навчав цього побратимів.
Срібний тризуб отримали дружина та син Волонтирця.
Андрій Дідушко – той, кого не знімали журналісти, хто не «світиться», бо й досі виконує специфічні бойові завдання. Він теж на сцену не піднявся. Бійця представив засновник фонду «Народний тил», волонтер і громадський діяч Роман «Сініцин» Балан.
Тризуб із синьо-жовтою колодкою отримала і волонтерська організація «Народний тил». Його вручили волонтерці Анні Гвоздяр.
Ще один кавалер ордену – начальник штабу 1-го батальйону 24 омбр ЗСУ імені короля Данила Олег Лотоцький. Молодий офіцер, кавалер ордена «За мужність» 3-го ступеня встиг побути командиром взводу, відтак роти, врятував пораненого бійця з-під снайперського вогню.
Володимир Русецький – головний сержант роти 3-го батальйону із 72 омбр імені Чорних Запорожців приїхав отримувати нагороду з-під Авдіївки. Його колишній комроти Богдан Гарнага «Бахмат» хоча вже в іншій бригаді, але постійно розповідає підлеглим про Русецького як про взірець професійного сержанта.
– Ти вартий цієї нагороди, а ця нагорода варта тебе, – каже Бахмат зі сцени.
– Іноді опускаються руки. Але потім ти бачиш в очах Вови вогонь, який не згасає. То чому він має згаснути в тебе? – питає начальник штабу 3-го батальйону білоцерківської бригади Андрій Верхогляд «Лівша». – Заради таких людей хочеться змінювати цю країну, працювати далі, хочеться жити.
Русецький на сцені червоніє і геть ніяково каже, що й досі вважає: «не робить нічого особливого, просто захищає свою країну».
Так само скромно на сцені стоїть і Олег Посохов «Японець» – кулеметник роти снайперів 58 омбр імені гетьмана Івана Виговського. Японець поранений не покинув поля бою і врятував командира, брав участь у боях за ДАП.
Його нинішній командир Сергій Варакін говорить просто: «Посохов – дуже крутий чувак».
Олег Абрамичев – харківський волонтер, який возить допомогу бійцям на фронт із перших днів війни, не зважаючи на обстріли. Одна з організаторів церемонії, журналістка Віолетта Кіртока пригадує, як Абрамичев уперто віз її з поетом Сергієм Жаданом в Авдіївку, яку взимку 2017-го намагалися зрівняти з землею російські окупанти, бо «хлопцям дуже треба допомога». Крім того, Абрамичев організовує культурні заходи на лінії фронту та у фронтових містах.
Останній орден вручають командиру взводу 54 омбр імені гетьмана Івана Мазепи Андрію Лагутіну. Глибинний дайвер, призер чемпіонатів світу та Європи з підводної стрільби, волонтер, далі – військовий, який нині демобілізувався, але все одно продовжує допомагати армії, зі сцени він зізнається: ще ніколи так не хвилювався. Нагороду присвячує «сім’ям, які терплять, поки ми воюємо», а також всьому Українському народові.
Український народ став першим «кавалером» ордену «Народний герой України», заснованого громадськими активістами 2015 року – за протистояння російській агресії.
За роки війни вручено вже понад 400 срібних тризубів воїнам, волонтерам, медикам та журналістам. Війна триває…
Список кавалерів нагороди «Народний герой України» для відзначення в Сумах
Посмертно;
- Святослав Горбенко, доброволець, 1-ша штурмова рота Добровольчого українського корпусу
- Дмитро Волонтирець, доброволець, полк «Азов»
Прижиттєво;
- Олег Лотоцький, начальник штабу 1-го батальйону 24 омбр ЗСУ
- Степан Трач, друг «Гонта», доброволець, 3-тя окрема стрілецька рота Добровольчого українського корпусу
- Андрій Лагутін, командир взводу 54 омбр ЗСУ
- Олег Посохов, кулеметник взводу снайперів 58 омпбр ЗСУ
- Володимир Русецький, головний сержант роти 3-го батальйону 72 омбр ЗСУ
- Андрій Дідушко, окрема рота снайперів 79 одшбр ЗСУ
Волонтери та медики
- Ольга «Весна», добровольча медична служба ASAP
- Ірина Митрофанова, добровольча медична служба «Вітерець»
- Олег Абрамичев, позивний «Піротехнік», волонтер
- фонд допомоги армії «Народний тил»
Автор: Анастасія Федченко
Фото автора та Ірини Хорошаєвої
