Військовий інститут Київського національного університету імені Тараса Шевченка (ВІКНУ) — це сучасний військовий навчальний заклад, який готує фахівців з повною…
Під Сумською філармонією незвично багато машин із номерами інших областей. Тут відбувається церемонія нагородження недержавною відзнакою «Народний герой України». Про це повідомляє «Новинарня».
Біля входу обіймаються, жартують і курять люди у військових одностроях. Хто не в формі – той у вишиванці. Потроху юрба переміщається в залу. Курсанти місцевого військового ліцею вносять прапор. Лунає гімн, і люди стоять, наче закам’янілі від поваги, тримаючи руки коло сердець та підспівуючи. Звучить молитва від військових капеланів.
На свою церемонію вшанування «народних героїв» – загалом 33-тю від заснування відзнаки – Суми чекали довго. Захід відкладався через карантинні обмеження. Його анонсували численні білборди з портретами попередніх нагороджених.
21 травня в Сумах вшанували ще 11 героїв війни, обраних нагородною радою відзнаки. Воїни традиційно отримують срібний тризуб із червоно-чорною планкою, волонтери й медики – із синьо-жовтою.
Ордени вручають парамедик Юлія Паєвська «Тайра» та колишній політв’язень із Криму Володимир Балух.
Перший тризуб із синьо-жовтою колодкою вручають Ірині Митрофановій, яку на фронті звуть «Яринкою».
Волонтерка з Кременчука доправляла на передову одяг, їжу, аптечки й оптику для бійців, вивозила з-під вогню місцевих, на цивільному мікроавтобусі евакуювала поранених, зокрема з Водяного неподалік Донецького аеропорту, коли медичних автомобілів не вистачало. Вже чотири роки Ірина бореться з онкологічним захворюванням, і все одно продовжувала перебувати на фронті – як медик у складі групи «Вітерець».
Регламент премії передбачає, що номінанта представляє людина, яка подала кандидатуру на здобуття ордена або може засвідчити значимість внеску майбутнього кавалера в перемогу.
– Мені здається, Іра – це людина, яка взагалі не бачила, що падало, якій було байдуже на обстріли з «градів», бо її завдання – рятувати людей. У проміжках між хіміотерапіями Яринка була в складі нашої медичної служби і заслуговує на нагороду, – схвильовано говорить зі сцени засновниця медичної служби «Вітерець» Галина Алмазова, яка отримала таку відзнаку раніше. Самовідданість Митрофанової засвідчує і парамедик та волонтер Іван Звягін.
Сама Яринка, тримаючи в руках орден, плаче. Вона говорить, що Незалежність легко нам дісталася, але потребує того, щоб ми зараз за неї воювали і передали дітям збереженою, аби їм не довелося брати до рук зброю чи витягати поранених із поля бою.
Перший срібний тризуб із червоно-чорною колодкою отримує боєць 3-ї окремої стрілецької роти Добровольчого українського корпусу Степан Трач, друг «Гонта». Доброволець є в залі, але не піднімається на сцену – він не публічний і не дає інтерв’ю. Тож нагороду за Гонту отримує його побратим Сергій Супрун «Док», сотник «Правого сектору» на Сумщині. Друг «Док», який називає «Гонту» справжнім воїном.
– Чим відрізняється солдат від воїна? У солдата війна закінчується тоді, коли він іде на дембель. У воїна немає дембелю. Його війна закінчується тоді, коли ворог іде з нашої землі, – говорить «правосек».
Святославу Горбенку «Скельду» було всього 19, коли він загинув у боях за ДАП. Одного з наймолодших «кіборгів» нагороджують посмертно. Бійці Сил спецоперацій, представляючи його, кажуть: попри юний вік, «Скельд» був справжнім лідером і вмів воювати.
– Він такий молодий. Я його відмовляв: може, це не твоя війна, ми як старші повинні воювати, – емоційно згадує боєць «Димерка». – Ми тоді були в «учебці». І він сказав: «Ви ж їдете, і я поїду».
Юлія Паєвська знала Святослава ще з Майдану.
– Коли я дізналась, що він загинув, моє серце зупинилося. Воно потім знову пішло, щоб продовжувати справу« Скельда». Герої не народжуються самі. Героїв виховують. Тож це ваша нагорода, – сказала «Тайра» батькам – Сергію та Лесі.
За те, щоб Святослава посмертно вписали до лав ДУК ПС (це зробили наприкінці 2017-го), а згодом визнали його чин, довелося «воювати» татові. Сергій Горбенко розповідає, що всі ці роки намагався відновити справедливість, і цьогоріч нарешті відновив. Святославу посмертно надали державний орден «За мужність» 3-го ступеня, а тепер – і громадський орден «Народний герой».
– Для мене було важливо, чи герой мій син. Я запитав про це його побратима. Так, сказав той, він воював на рівні зі спецназом, наче все життя цим займався. Він був геройським, ваш син, – промовляє сцени Горбенко-старший.
Посмертно надали нагороду й Дмитру Волонтирцю – бійцю полку «Азов» із позивним «Волина». Конотопець помер від інсульту.
– Прикривав собою весь наш полк, – аргументує командир полку «Азов» Денис Прокопенко «Редіс». За його словами, попри важку операцію на серці, досвідчений сапер Волина поїхав на фронт – на Світлодарську дугу. Він не тільки займався розмінуванням, а й навчав цього побратимів.
Срібний тризуб отримали дружина та син Волонтирця.
Андрій Дідушко – той, кого не знімали журналісти, хто не «світиться», бо й досі виконує специфічні бойові завдання. Він теж на сцену не піднявся. Бійця представив засновник фонду «Народний тил», волонтер і громадський діяч Роман «Сініцин» Балан.
Тризуб із синьо-жовтою колодкою отримала і волонтерська організація «Народний тил». Його вручили волонтерці Анні Гвоздяр.
Ще один кавалер ордену – начальник штабу 1-го батальйону 24 омбр ЗСУ імені короля Данила Олег Лотоцький. Молодий офіцер, кавалер ордена «За мужність» 3-го ступеня встиг побути командиром взводу, відтак роти, врятував пораненого бійця з-під снайперського вогню.
Володимир Русецький – головний сержант роти 3-го батальйону із 72 омбр імені Чорних Запорожців приїхав отримувати нагороду з-під Авдіївки. Його колишній комроти Богдан Гарнага «Бахмат» хоча вже в іншій бригаді, але постійно розповідає підлеглим про Русецького як про взірець професійного сержанта.
– Ти вартий цієї нагороди, а ця нагорода варта тебе, – каже Бахмат зі сцени.
– Іноді опускаються руки. Але потім ти бачиш в очах Вови вогонь, який не згасає. То чому він має згаснути в тебе? – питає начальник штабу 3-го батальйону білоцерківської бригади Андрій Верхогляд «Лівша». – Заради таких людей хочеться змінювати цю країну, працювати далі, хочеться жити.
Русецький на сцені червоніє і геть ніяково каже, що й досі вважає: «не робить нічого особливого, просто захищає свою країну».
Так само скромно на сцені стоїть і Олег Посохов «Японець» – кулеметник роти снайперів 58 омбр імені гетьмана Івана Виговського. Японець поранений не покинув поля бою і врятував командира, брав участь у боях за ДАП.
Його нинішній командир Сергій Варакін говорить просто: «Посохов – дуже крутий чувак».
Олег Абрамичев – харківський волонтер, який возить допомогу бійцям на фронт із перших днів війни, не зважаючи на обстріли. Одна з організаторів церемонії, журналістка Віолетта Кіртока пригадує, як Абрамичев уперто віз її з поетом Сергієм Жаданом в Авдіївку, яку взимку 2017-го намагалися зрівняти з землею російські окупанти, бо «хлопцям дуже треба допомога». Крім того, Абрамичев організовує культурні заходи на лінії фронту та у фронтових містах.
Останній орден вручають командиру взводу 54 омбр імені гетьмана Івана Мазепи Андрію Лагутіну. Глибинний дайвер, призер чемпіонатів світу та Європи з підводної стрільби, волонтер, далі – військовий, який нині демобілізувався, але все одно продовжує допомагати армії, зі сцени він зізнається: ще ніколи так не хвилювався. Нагороду присвячує «сім’ям, які терплять, поки ми воюємо», а також всьому Українському народові.
Український народ став першим «кавалером» ордену «Народний герой України», заснованого громадськими активістами 2015 року – за протистояння російській агресії.
За роки війни вручено вже понад 400 срібних тризубів воїнам, волонтерам, медикам та журналістам. Війна триває…
Список кавалерів нагороди «Народний герой України» для відзначення в Сумах
Посмертно;
- Святослав Горбенко, доброволець, 1-ша штурмова рота Добровольчого українського корпусу
- Дмитро Волонтирець, доброволець, полк «Азов»
Прижиттєво;
- Олег Лотоцький, начальник штабу 1-го батальйону 24 омбр ЗСУ
- Степан Трач, друг «Гонта», доброволець, 3-тя окрема стрілецька рота Добровольчого українського корпусу
- Андрій Лагутін, командир взводу 54 омбр ЗСУ
- Олег Посохов, кулеметник взводу снайперів 58 омпбр ЗСУ
- Володимир Русецький, головний сержант роти 3-го батальйону 72 омбр ЗСУ
- Андрій Дідушко, окрема рота снайперів 79 одшбр ЗСУ
Волонтери та медики
- Ольга «Весна», добровольча медична служба ASAP
- Ірина Митрофанова, добровольча медична служба «Вітерець»
- Олег Абрамичев, позивний «Піротехнік», волонтер
- фонд допомоги армії «Народний тил»
Автор: Анастасія Федченко
Фото автора та Ірини Хорошаєвої
