Упродовж цього періоду новобранець проходить не лише фізичне тренування, а й внутрішнє становлення — вчиться діяти в колективі, працювати під тиском, приймати відповідальність і мислити як воїн….
Маршал дає по «шапці»!
— Ви, певне, чули, що нещодавно в акваторії Тихого океану під час навчальних стрільб відзначився фрегат «Маршал Шапошніков». Під час пуску крилатої ракети «Калібр» остання – замість того, аби влучити в заплановану ціль, почала ні з того ні з сього «ганятися» за самим фрегатом, і тільки диво врятувало його від повного розгрому…
— Авжеж, чув… З приводу цього можу сказати єдине… Кораблі такого типу, що проходять модернізацію на владивостоцькому судноремонтному заводі «Дальзавод», повинні стати флагманами російського військового флоту… І було б взагалі блискуче, якби їх, цих «маршалів», побільше і швидше з Тихого океану перекинули у басейн Чорного моря. Тоді б і нам було менше мороки із визволенням Криму від російських злодійчуків-окупашок…
А самому маршалу Шапошнікову — повний респект! Навіть покійний полководець знає, кому сьогодні слід дати по «шапці»… Шкода тільки, що той реактивний снаряд прямою наводкою насамперед падає на голови не тих, хто у Кремлі нині хвацько віддає злочинні накази і сварить колись дружні народи…
Гайда, до ями…
— Йозефе, що ви можете сказати з приводу того, що в Росії відбувся чемпіонат… з копання могил?!
— Як володар довідки від психіатра, я можу сказати, що навіть мені, «офіційному ідіотові» зі стажем, ніколи не могла б спасти на думку подібна витівка. Це щось більше, аніж божевілля. Копати могили на швидкість та якість, ну, знаєте…
А втім, попри все, у цьому почині, мені здається, є і позитивна складова. Бачте, зараз цей унікальний чемпіонат проходив у Новосибірську, у паркові при крематорії… А чому б, наступного разу, не провести ці змагання у самому серці Москви?! І не поєднати високий професіоналізм гробівників-копачів із конкретними кандидатами на покійників…
От, приміром, зайшли учасники гробових змагань у Кремль, обрали собі сановитого персонажа, зняли з нього мірку: довжину, ширину і висоту тіла від спини до пупа… І давай конкретно на околиці столиці ладнати під нього яму. А для солідності заходу та ефекту від нього ще й глядачів не завадило б запросити… Хай на тимчасових трибунах посвистять, погаласують люди удосталь, хто, мовляв, якому клієнту найкращу яму вирив… А ще й визначають: чи зараз у неї закопувати, чи перегодя?.. Коли до кожного кремлівського небожителя смерть сама, природним шляхом, прийде…
Оце і був би справжній фестиваль народної любові та шани до своїх вождів!!! Навіть я, що пройшов окопи безглуздої війни, не відмовився б на ньому посвистати від душі…
Спеціально для АІ у Бюро чергував —
Йозеф Швейк-правнук, також бравий вояк і вірний побратим рядового Івана Чонкіна.
