Усі пʼять суден поки що базуватимуться у Великій Британії, а після закінчення війни братимуть участь у розмінуванні акваторії Чорного моря…
Більшість наших співвітчизників, особливо тих, хто вивчав історію за радянських часів, пам’ятають цього персонажа, як одного зі збирачів російських земель і рятівника великої Русі від навали шведів та тевтонських лицарів. Принаймні саме таким він постає в численних історичних монографіях, літописах, підручниках, художніх та літературних творах радянських письменників. Наприклад, у фільмі режисера Сергія Ейзенштейна та Дмитра Васильєва «Олександр Невський», знятого у 1938 році, перед глядачем постає справедливий та мужній образ захисника руських людей, який зумів зупинити страшного ворога і знищити його в битві на Чудському озері, так званому Льодовому побоїщі, у 1242 році. Цей більш пропагандистський, ніж історичний фільм, напередодні великої війни повинен був викликати у радянських громадян почуття ненависті до ворога ‒ тевтонців і їхніх більш сучасних послідовників нацистів, а з іншого боку – гордість та повагу за великого полководця Олександра Невського. Хоча і тут не обійшлося без винятків. Після підписання у 1939 році славнозвісного Пакту Молотова-Ріббентропа фільм було заборонено до показу в СРСР. І тільки після нападу Німеччини у 1941 році його запустили у прокат. Усі наступні роки ідеологізація та міфологізація цього образу продовжувала зміцнюватися та доповнюватися новими героїчними подробицями. Під час Другої світової війни кремлівські ідеологи навіть затвердили в Червоній армії орден «Олександра Невського», яким нагороджували найбільш талановитих військових вищого командного складу.
Та ким насправді був Невський, і наскільки відповідають дійсності наративи радянсько-російської пропаганди? Для цього варто звернутися до історичних фактів та свідчень, що збереглися в не переробленому російською пропагандою вигляді. Саме так зробив письменник Володимир Білінський у своїй книзі «Країна Моксель». На підставі саме російських архівних документів він зруйнував багато міфів про історію створення Московії та її засновників. У цьому сенсі найбільш типовим прикладом штучної ідеологізації та міфів виявився Олександр Невський.
Як з’ясувалося, міфи почалися з самого початку – дати народження. За офіційною версією Олександр Невський народився 1220‒1221 року. Однак, швидше за все, це відбулося у період з 1228 по 1232 роки, тому що з 1238 по 1252 роки Олександр був взятий Батиєм у аманати (заручники) і виховувався при дворі хана до повноліття, яке за законами монголо-татар наступало в 16 років. Про це є свідчення посланця Папського престолу Іоанна де Плано Карпіні, який на власні очі бачив Олександра в ставці Батия у Каракарумі, перебуваючи там із 1246 по 1247 рік. Виходячи з цього, Князь Олександр через малолітство не міг брати участь у битві на Чудському озері 5 квітня 1242 року. До речі, масштаби цієї «доленосної битви» також значно перебільшені. Іпатіївський літопис зовсім не підтверджує її «буття». За даними тевтонського Ордену, Чудська сутичка таки відбулася, але втрати становили 20 лицарів убитими і 6 полоненими. Ще менш невиразною була перша «перемога» Олександра проти шведів на річці Нева 15 липня 1240 року. У цій сутичці з обох сторін брало участь не більше ніж 300 осіб. Так описується ця подія: «Бій припинився з настанням темряви. Шведи мали можливість поховати загиблих. Під покровом ночі залишки ворожого війська сіли на кораблі й відплили геть. Втрати з російської сторони – 20 осіб».
Що стосується благородних вчинків Олександра із захисту своїх земляків, то і тут спостерігаються великі нестиковки. Замість того, щоб захищати своїх православних громадян, він у 1257 році допомагав татаро-монголам проводити подушний перепис поселень і населення у володимирсько-суздальської землі, а також Новгорода та Пскова з метою їх жорсткого обкладення податками, а саме: здійснював військове прикриття татарських чисельників. Тих новгородців та псковців, що відмовлялися брати участь у переписі, жорстоко катував, відрізаючи носи та язики. Навіть свого старшого сина Василя, який відмовився скоритися зрадникові-батьку, віддав на поталу ханові, аби задобрити своїх панів.
Так, Олександр Невський має великі заслуги, але не перед своїм народом. Саме він сприяв 300-літньому рабству великоросів; саме він перший повелів народові скоритися Золотій Орді без боротьби; саме він на вимогу своїх хазяїв провів подушний перепис та відвіз у Орду першу подушну данину.
