Численні, але розрізнені селянські виступи та повстання другої половини 1920-х — початку 1930-х років були придушені державною владою з її апаратом насильства і не спромоглися…
— Вони наче справжні миротворці. Завдяки нашій дружбі та співпраці ми краще розуміємо одне одного, — говорить пані Людмила, завідувачка навчальної частини Золотівської багатопрофільної гімназії, розповідаючи про спільні проєкти з групами цивільно-військового співробітництва ОТУ «Північ». — Військові CIMIC у нас часті гості й, повірте, тут їм завжди раді!
У тиждень перед світлим Христовим Воскресінням офіцери об’єднаного центру цивільно-військового співробітництва з Сєвєродонецька жодного дня не сидять без діла. Ще б пак, треба об’їхати якомога більше підопічних — привітати зі святами та передати гостинці як військовим на передовій, так і мешканцям прифронтових територій.
Місто Золоте — одне з проміжних сьогоднішнього маршруту.
Офіцери ЦВС Ірина та Юрій дістають з багажника автівки декілька коробок.
— Тут паски. Їх спекли майстрині з Львівщини й Тернопільщини. Хочемо почастувати ними наших друзів з місцевої гімназії, — каже Ірина. — А ще маємо сюрприз для їхнього подвір’я.
Слідом за великоднім частуванням з багажника автомобіля з’являється щось дбайливо замотане у пластикову плівку. Це саджанці декоративних кущів. Після торішніх пожеж, які суттєво нашкодили екосистемі Луганщини, військові CIMIC допомагають відновлювати місцеву флору. Дістають де тільки можна саджанці кущів і дерев. Цього разу — це буде окраса подвір’я гімназії.
Поки військові гості вивантажують подарунки, пані Людмила проводить екскурсію навчальним закладом. Розповідає, що він сильно постраждав від ворожих обстрілів на початку російсько-української війни.
— У подвір’ї школи розірвався снаряд. Вибуховою хвилею вибило понад сімдесят шибок, — розповідає завідувачка. — Дякувати Богу, волонтерам, гуманітарним організаціям та нашим військовим — заклад відновили. І працюємо далі, виховуємо патріотів України.
Загалом, каже вона, військова агресія РФ та її руйнівні наслідки багатьох місцевих спонукали переосмислити власне ставлення до поняття громадянина та патріота. І учні, і батьки, і вчителі з початку з пересторогою ставилися до українських військових. Але з часом, коли побачили їхнє щире бажання допомогти й захистити місцевих, ситуація кардинально змінилась. Сприяла цьому потеплінню стосунків і робота офіцерів ЦВС, які постійно моніторили потреби та проблемні моменти гімназії й знаходили можливість їх розв’язати.
У навчальному закладі є краєзнавчий музей. Окрім експонатів, які ілюструють історію Золотого, почесне місце тут займають прапори військових підрозділів української армії, різні речі армійського вжитку. А ще… окремий стенд пам’яті про воїнів, що загинули, захищаючи місто від російських бойовиків. Світлини, імена, назви міст і сіл, звідки були родом сучасні Герої України. Коли пані Людмила показує цей куточок експозиції, її голос тремтить…
— Торік ми з учнями відвідували Львівщину за програмою культурного розвитку. Їздили на запрошення самбірської громади й тамтешніх волонтерів, — розповідає вона. — Так от, коли ми там були, до нас підійшли родичі одного з хлопців, що загинув за наше Золоте. Запитали, чи ми з Луганщини. Далі ми познайомились, разом відвідали місце вічного спочинку героя. Віддали йому останню шану. І нині збираємо інформацію про всіх хлопців-захисників. Щоб пам’ятати, не забувати, навчати дітей! Щоб вони росли українцями!
Шкільний простір в умовах невеличкого прифронтового міста — один з небагатьох майданчиків, де місцеві діти можуть зібратися та робити щось спільно й на користь. Але для цього потрібне безпечне місце! Тож гімназійний підвал, який заодно виконує функцію об’єкта цивільного захисту населення, отримав ще одне призначення — у ньому обладнали креативний хаб, де учні проводять вільний час і займаються громадською й позакласною роботою. В бомбосховищі зробили ремонт: світлі стіни, стінописи-мурали мотиваційного характеру, сучасна мультимедійна апаратура. Тут нам показують аматорський документальний фільм — частину проєкту, з яким учениця старших класів Золотівської гімназії Дарина цього року здобула приз на обласному конкурсі робіт на тему «Чому я поважаю професію військового». Разом з однокласниками дівчина дослідила життєвий і бойовий шлях одного з воїнів АТО/ООС. Її роботу навіть надрукували в одному з краєзнавчих часописів.
Разом з офіцерами ЦВС спілкуємось зі старшокласниками. Хлопці й дівчата вже готуються до випуску. Хтось віддає перевагу подальшому навчанню за технічними спеціальностями. Є випускники, що підуть здобувати освіту лінгвістів, істориків, дизайнерів і комп’ютерників. А от минулого року декілька випускників гімназії вступили на навчання до військових ВНЗ країни. Втім, і цьогорічні хлопці не виключають планів щодо військової кар’єри.
Зрештою йдемо всі гуртом озеленювати територію гімназійного подвір’я. Нещодавно тут уже висадили кілька десятків саджанців туї. Декоративні кущі саджатимуть на іншій ділянці — там, де більше сонця. Військові працюють разом з дітьми. І от коли останній кущик займає своє місце в рядочку, школярі десь поспіхом зникають. З’являються за декілька хвилин — несуть плакат з великодніми вітаннями воїнам і малюнки-листівки, які виготовили власноруч. Просять передати в підрозділи зі словами подяки й шани від юних мешканців Золотого. Офіцери ЦВС залюбки погоджуються виконати цю почесну місію. Натомість передають учням великодні гостинці зі Львівщини та Тернопільщини. Ну а з викладачами домовляються про наступний візит: організовуватимуть разом заняття у рамках військово-патріотичних ігор «Джура» та «Сокіл».
Фото автора.
Відео: Олег Шипуля, Олександр Мостовий (Військове телебачення України)
