Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
Сержант Алла Яцюк – начальник їдальні підрозділу забезпечення мотопіхотного батальйону. Починала жінка тут на посаді бойового медика у 2016-му, бо мала диплом про закінчення медичного училища і тривалий час працювала за фахом. Після спеціальної підготовки у «Десні» прибула до батальйону і опікувалась здоров’ям піхотинців.
Згодом «зампотил» батальйону довідався, що Алла має десятирічний досвід роботи в їдальні військової частини в Гайсині, і запропонував їй посаду кухаря. У підрозділі, який практично одинадцять місяців на рік проводить то на бойових позиціях на Сході, то на полігонах, хороший кухар із досвідом бойового медика – на ціну золота! Ось тому досвідчений тиловик, скуштувавши кілька разів страви, приготовлені бойовим медиком, особливо котлети по-вінницьки, переконав військову продовжити службу на посаді кухаря.
П’ять років Алла Яцюк в армії. Пролетіли вони як один день – ротації на Схід, полігони і навчання. А короткі відпустки до дітей і онуків – то найбільша радість для жінки. Вона прикипіла душею до свого колективу, де служить багато тих військових, котрі прийшли ще в батальйон територіальної оборони у 2014-му.
А у вільний від служби час Алла Василівна займається справою для душі.
– Коли я малюю чи вишиваю, то мимоволі повертаюсь у мирне довоєнне життя, відволікаюсь від усіх проблем, для мене це своєрідний релакс та психологічне розвантаження. У цьому мій відпочинок і джерело поповнення життєвої енергії, − ділиться жінка.
Свої чудові витвори вона дарує дітям, внукам і тим, з ким служить пліч-о-пліч. На свята чи дні народження в Алли Василівни завжди є гарний подарунок.
А найдорожчим для неї є перший шеврон батальйону. Його ще у 2014-му подарував їй побратим, теж кухар, який потім загинув у Водяному.
– Спочатку – це був просто шеврон, таких немало. Та коли його господар загинув від ворожого мінометного обстрілу, не минає і дня, аби я не гріла його у своїх долонях. Уже кілька років для мене це символ пам’яті про наших героїв, які у боротьбі з російським окупантом віддають у цій війні найцінніше – власні життя, − каже Алла Яцюк. – Я на цій війні бачу свою рятувальну місію: смачно нагодувати – я кухар, і врятувати життя – я медик..!
Фото автора
