Численні, але розрізнені селянські виступи та повстання другої половини 1920-х — початку 1930-х років були придушені державною владою з її апаратом насильства і не спромоглися…
Той, хто близький до фанатських рухів в Україні, знає, що вболівальників футбольного клубу «Шахтар» називають «кротами». Військовослужбовець з позивним «Кріт» служить в окремій механізованій бригаді ЗС України й позивний взяв собі саме через прихильність до відомого донецького клубу.
-Я сам місцевий, з Донеччини. Ці краї – моя Батьківщина. Тут живуть мої батьки, сестра. У Донецьку я сім років жив й учився. За першою освітою – гірничий інженер. Закінчив Донецький національний технічний університет. Потім здобув другу освіту за фахом «економіка підприємства паливно-енергетичної сфери». Працював на підприємстві. Маю 8 років підземного стажу, був гірничим робітником очисного забою, з часом обійняв посаду гірничого майстра на шахті у Вугледарі, – згадує «Кріт».
Він розповідає, що якось його друг дитинства зателефонував і повідомив, що у Національній академії сухопутних військ йде набір на курси лідерства офіцерського складу.
-Він сказав, що є можливість за наявності вищої освіти за один рік отримати звання молодшого лейтенанта. І я поїхав туди складати тести з хлопцями, які на 10 років молодші: здолав три кілометри, підтягнувся, пробіг стометрівку. Склав психологічні тести. І після співбесіди отримав оцінку «зараховано». Відучився впродовж насиченого року з чудовими викладачами, які дали ґрунтовні знання з вогневої, тактичної підготовки і з інших предметів, – ділиться військовий.
Він сподівається, що в його рідному краї все повернеться до того, як було раніше, а, можливо, стане іще краще.
-Хочеться, щоб у майбутньому Донецьк більше не бачив війни. Найбільший мій біль той, що я втратив рідне місто, через те, що хтось вирішив, що воно не моє. Про Донецьк нині дізнаюся тільки з репортажів у ЗМІ, – зазначає воїн.
І каже, що з моменту призначення командиром підрозділу він став вихователем, психологом й інструктором з бойової підготовки і батьком для підлеглих.
-Вважаю, що потрібно тримати тонку грань між тим, де можеш підтримати солдата морально й тим, щоб змусити його робити те, що він у складній ситуації має зробити. Слід підготувати його таким чином, щоб у важкій ситуації не розгубився. Ну, і себе теж треба контролювати… Власне, це навіть не служба, а процес постійного навчання та самовдосконалення. Коли розумієш, що за тобою стоять люди, що ти за них відповідаєш, тільки тоді усвідомлюєш всю відповідальність. Коли вчишся в академії, повністю цього ще не розумієш. Стає все на місця, коли приходиш до війська.
