Про це йдеться в матеріалі The Associated Press. У межах військових навчань, що відбулися цього тижня, українські військові мали нагоду…
Вже понад сім років цей чоловік на війні, повертатись нікуди, його рідне місто окупував ворог…
Ані свого імені, ані звання він нам так і не назвав. Лише відклав на декілька хвилин кирку, якою довбав скам’янілу глину, заглиблюючи окоп на позиції одного з підрозділів операції Об’єднаних сил. Спитався, чи наша камера «картинку і звук пише»?! І почувши ствердну відповідь, передав «палкі вітання» загарбникам, зрадникам та колаборантам, які змусили чоловіка у 2014 році залишити рідну домівку.
Історія воїна більше схожа на пригодницький фільм. Але, на жаль, абсолютно реальна. Йому 43 роки. З них 21 він відпрацював в одній із шахт Луганщини. Був дім, батьки, дружина. Але все залишилось на тимчасово окупованій території. У місті Ровеньки. Тож наразі єдина його родина — побратими по підрозділу, професія — стрілець-марксмен, а життєва щоденна наснага — лють на ворогів і бажання бачити Прапор України над рідним містом. Інші воїни підрозділу кажуть, що більш мотивованого солдата годі й шукати.
Воїн з Луганщини обрав собі позивний «Інквізитор». Чому?! Бо з латини це слово перекладають як «очищення». Каже, що святий обов’язок патріота-українця з Луганщини — першим «винести сміття», яке занесло до його дому морове повітря «русского міра».
— Ви б бачили, хто першими з місцевих заходився записуватись в окупаційні банди: асоціальні елементи, волоцюги. Ті, хто через свою дурість і брак дисципліни не могли втриматися на роботі бодай тиждень. Вхопили автомати і дорвалися до влади. Уявіть собі, який вони наводили «порядок». У Ровеньках було чотири банди, які відразу обклали даниною всіх підприємців. До одного «комерсанта» могли чотири рази приходити різні бандюки з «ополчення» і оббирали людей буквально дочиста. За відмову можна було легко загриміти на «підвал». Їх у місті також було чотири, — згадує воїн.
Вибратися з окупованих Ровеньків йому вдалося лише дивом. Сталося так, що арештовувати чоловіка за проукраїнську патріотичну позицію прийшов … близький родич. Разом із трійкою «козачків».
— Пощастило, що я цього дня був на роботі. Звідти довелося вертатися вже не додому, а деякий час переховуватись. Потім небайдужі люди допомогли виїхати з окупованої території. А там… пішов записуватись до війська. Так вже понад сім років живу на війні, — розповідає він.
Свою нову професію стрільця-марксмена опановував в одному з навчальних підрозділів Сухопутних військ. Говорить, що йому вона припала до душі. Бо вимагає виваженості, стриманості, глибокої самодисципліни.
За всі ці роки, як і багато інших воїнів, чия мала батьківщина залишилася на тимчасово окупованих територіях, змінив декілька підрозділів, щоб залишатися на війні з російськими окупантами. Повертатись бо ж нікуди. А так, ти принаймні поруч із рідною домівкою.
Воїн сподівається, що той час, коли українські прапори замайорять над звільненим від «русского міра» рідним містом буде скоро. Він чекає цього і готується, як і всі, хто прагне відновлення України в її кордонах.
Фото автора
Відео: Олександр Мостовий (Військове телебачення України)
