Вісім таких спільнот адміністрував мешканець Черкас, якого суд визнав винуватим у перешкоджанні законній діяльності Збройних Сил України в особливий період та призначив п’ять…
Вже понад сім років цей чоловік на війні, повертатись нікуди, його рідне місто окупував ворог…
Ані свого імені, ані звання він нам так і не назвав. Лише відклав на декілька хвилин кирку, якою довбав скам’янілу глину, заглиблюючи окоп на позиції одного з підрозділів операції Об’єднаних сил. Спитався, чи наша камера «картинку і звук пише»?! І почувши ствердну відповідь, передав «палкі вітання» загарбникам, зрадникам та колаборантам, які змусили чоловіка у 2014 році залишити рідну домівку.
Історія воїна більше схожа на пригодницький фільм. Але, на жаль, абсолютно реальна. Йому 43 роки. З них 21 він відпрацював в одній із шахт Луганщини. Був дім, батьки, дружина. Але все залишилось на тимчасово окупованій території. У місті Ровеньки. Тож наразі єдина його родина — побратими по підрозділу, професія — стрілець-марксмен, а життєва щоденна наснага — лють на ворогів і бажання бачити Прапор України над рідним містом. Інші воїни підрозділу кажуть, що більш мотивованого солдата годі й шукати.
Воїн з Луганщини обрав собі позивний «Інквізитор». Чому?! Бо з латини це слово перекладають як «очищення». Каже, що святий обов’язок патріота-українця з Луганщини — першим «винести сміття», яке занесло до його дому морове повітря «русского міра».
— Ви б бачили, хто першими з місцевих заходився записуватись в окупаційні банди: асоціальні елементи, волоцюги. Ті, хто через свою дурість і брак дисципліни не могли втриматися на роботі бодай тиждень. Вхопили автомати і дорвалися до влади. Уявіть собі, який вони наводили «порядок». У Ровеньках було чотири банди, які відразу обклали даниною всіх підприємців. До одного «комерсанта» могли чотири рази приходити різні бандюки з «ополчення» і оббирали людей буквально дочиста. За відмову можна було легко загриміти на «підвал». Їх у місті також було чотири, — згадує воїн.
Вибратися з окупованих Ровеньків йому вдалося лише дивом. Сталося так, що арештовувати чоловіка за проукраїнську патріотичну позицію прийшов … близький родич. Разом із трійкою «козачків».
— Пощастило, що я цього дня був на роботі. Звідти довелося вертатися вже не додому, а деякий час переховуватись. Потім небайдужі люди допомогли виїхати з окупованої території. А там… пішов записуватись до війська. Так вже понад сім років живу на війні, — розповідає він.
Свою нову професію стрільця-марксмена опановував в одному з навчальних підрозділів Сухопутних військ. Говорить, що йому вона припала до душі. Бо вимагає виваженості, стриманості, глибокої самодисципліни.
За всі ці роки, як і багато інших воїнів, чия мала батьківщина залишилася на тимчасово окупованих територіях, змінив декілька підрозділів, щоб залишатися на війні з російськими окупантами. Повертатись бо ж нікуди. А так, ти принаймні поруч із рідною домівкою.
Воїн сподівається, що той час, коли українські прапори замайорять над звільненим від «русского міра» рідним містом буде скоро. Він чекає цього і готується, як і всі, хто прагне відновлення України в її кордонах.
Фото автора
Відео: Олександр Мостовий (Військове телебачення України)
