Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 30 січня 2026…
«Та ти вже хворий тією своєю війною» − з пересердя може кинути необережну фразу хтось із близьких під час телефонної розмови. Але головний сержант механізованого взводу старший сержант Олег Т. зазвичай не гнівається на такі закиди рідні. Воїн розуміє, як їм морально важко обходиться кожен день розлуки і переживань. Загалом рідні не бачили його майже сім років. Саме стільки чоловік уже перебуває у війську, захищаючи східні кордони нашої держави.
Уперше на війну уродженець Львівщини 28-річний Олег Т. потрапив влітку 2014. У період, коли його аеромобільна бригада вела запеклі бої за селище Металіст та район Веселої Гори.
− Я до цього відслужив строкову в десанті. Згодом повернувся до своєї бригади вже 21-річним контрактником. І влітку 2014 року наш батальйон відправили на підсилення решти бригади, що якраз виходила з Луганського аеропорту, – згадує він. – Це нині вже розумієш, що ми балансували тоді на межі власних сил і можливостей. А тоді був суцільний хаос у голові, усвідомлення прийшло згодом.
Сім років – значний період, аби накопичити й систематизувати бойовий досвід. Знань і умінь Олегові не бракує. У Командування механізованого підрозділу, де нині служить галичанин, він на особливому рахунку. Адже не так багато залишилося в строю воїнів, які безперервно воюють від початку бойових дій на Сході України. Та й він сам говорить, що його нинішня посада йому подобається, адже це робота з людьми.
− Головний сержант взводу відповідає за несення особовим складом бойового чергування, за щоденний розподіл обов’язків між підлеглими. Якщо порахувати – та майже за все, що стосується життя та служби солдатів. Я знаю кожного свого бійця, упевнений у ньому. І головна сержантська «секретна зброя» − навіть у найсуворіших умовах залишатись вимогливим, але людяним. Мати довіру всередині колективу. Знати, що жоден із нас не схибить і не відверне від поставленої перед нами задачі. Ми робимо сувору солдатську роботу. Маємо справу з небезпечним і хитрим противником. Але нам є, що захищати. Най навіть наші рідні іноді гніваються на нас за довгі відрядження і приводи для нервування, – говорить він.
Найбільшим надбанням серед арсеналу зброї, нового спорядження та інших технічних новинок, якими збагатилося військо за сім років війни з російськими окупантами, сержант-професіонал із Львівщини вважає саме надійних та перевірених боями людей. Паралельно із новою формацією офіцерів, які буквально «виросли» та професійно змужніли за період від початку російсько-української війни, у лавах війська сформувалося ядро професіоналів солдатів та сержантів.
− Їх не багато нині. Але вони є і допомагають командирам формувати бойовий колектив, і виконувати поставлене перед підрозділом завдання. І хоча родичі їм натякають що ті, мовляв, «хворіють» війною. Це не так! Адже це не хворобливе захоплення, а щира любов до військової справи, небайдужість до майбутнього країни. І, зрештою, професійне ставлення до своїх обов’язків. А я вважаю, що за професійним військом – майбутнє!− говорить він.
Фото автора
