Ці та інші обов’язкові елементи є звичними на сьогодні складниками сучасної базової загальновійськової підготовки, яка пройшла кілька етапів трансформації та вдосконалень від початку широкомасштабного вторгнення….
Сьогодні минає 23 роки відтоді, як не стало відомої американської співачки українського походження Квітки Цісик. Найдорожча у США виконавиця рекламних роликів (концерн «Форд Моторс» дарував їй автомобілі), володарка премії «Оскар» за «найкращу пісню в кіно» здійснила мрію свого життя: записала два альбоми українських пісень «Пісні з України» та «Два кольори».
Донька українських емігрантів в Америці любила Україну всією душею. В єдиному відеоінтерв’ю з Цісик українською, яку записав на той час керівник музичного ансамблю «Червона рута» Олександр Горностай, вона зазначила, що знала багато виконань українського фолку в США, однак — жодного з хорошим технічним рівнем. Тому на своїх музичних альбомах співачка коштів не економила — заплатила (попри їхню некомерційність) із власного гаманця близько 200 тисяч доларів. Їй акомпанували найкращі музиканти Нью-Йорка. Так розпочиналась в Америці історія української пісні! Однак головна цінність подарунку Квітки Цісик не в «техніці», а передусім у феномені відгуку на її пісні українців. У дивний спосіб американка, яка лише один раз була на українській землі (у колишньому Союзі її творчість заборонили через стрілецькі пісні в репертуарі), змогла так доторкнутися до струн душі народу, що ми одразу ж упізнаємо в ній… нашу, рідну. Багатство світла, простору й щедрість творчості Квітки Цісик — неперевершені! Вона казала: «Я хочу вплести свій голос у розшарпане полотно українства». І ці її слова стали пророчими.
У 2014–2015 роках мені довелось брати участь в АТО і за функціональними обов’язками чимало спілкуватися з місцевими мешканцями. Якось у молодіжному колі в Краматорську розгорілась гостра дискусія: нам закидали немало-небагато… відсутність українського мистецтва. Ось, мовляв, російське — то інша справа: і відоме, і популярне! Подивований такою, м’яко кажучи, вульгарною оцінкою, я підійшов до комп’ютера і швидко набрав назву улюбленої пісні. Коли з великого екрана плазми зазвучали перші акорди пісні «Я піду в далекі гори» у виконанні Квітки Цісик, присутні, немов завмерли — музика і голос співачки їх просто зачарували. Відгук аудиторії не примусив себе чекати: «Чому раніш нам цього не давали? Чому цього не знаємо?». А коли краматорські хлопці й дівчата почули історію американки, яка самотужки вивчила українську і всім серцем закохалася в українську народну пісню, враження помножилося втричі. Далі були інші міста та села сходу України — Сєвєродонецьк, Рубіжне, Попасна, Трьохізбенка. Історія повторювалася. Пісні Квітки Цісик воювали за Україну! Її велична місія нині реалізована, дарма, що самій співачці так і не вдалося побувати в Україні з масштабним концертним турне — завадила важка хвороба (не дожила п’яти днів до свого 45-річчя).
У 1990-му україномовні альбоми Квітки Цісик номіновані на премію «Греммі» в категорії «сучасний фолк». Але українським чиновникам було не до великих здобутків американської ентузіастки. І це теж гірка правда, з якої варто винести урок.
Утім, сама Квітка мріяла заспівати наживо для українського слухача. Її слова в інтерв’ю Олександру Горностаю звучать, немов свідчення: «Я б дуже хотіла, і ми вже почали говорити, щоб приїхати з концертом в Україну. Я планую концерт в Україні. Мій чоловік на вушко вже нашіптує, що вже час на третю плиту (альбом)…»
Організатор українсько-американського проєкту «Незабутня Квітка» Алекс Гутмахер примушує замислитися: «Я вам скажу щиро, в Америці ім’я володарки Оскара Квітки Цісик уже майже забули. Пам’ятають ті, хто знав особисто, і українська громада… Але ж вона українка, народжена у США, яка була великою патріоткою України!». Втішає, що завдяки небайдужим у Києві є вулиця Квітки Цісик, у Львові є музей Квітки Цісик, є фільм про Квітку Цісик, є Міжнародний конкурс українського романсу імені Квітки Цісик. Пам’ятаймо своїх героїв!
