Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 30 січня 2026…
Сьогодні у клубі Об’єднаного навчально-тренувального центру Командування Сил підтримки рідні, близькі та друзі, бойові побратими, військовослужбовці гарнізону, військові інструктори з Канади, небайдужі мешканці міста, представники Хмельницької влади, місцевих органів самоврядування, активісти численних громадських, патріотичних і волонтерських громад провели в останню путь підполковника Сергія Коваля.
Сергій Васильович Коваль загинув 26 березня неподалік населеного пункту Шуми Донецької області під час виконання бойового завдання в районі проведення операції Об’єднаних сил, захищаючи суверенітет і територіальну цілісність України.
Командир загону з пошуку та знешкодження саморобних вибухових пристроїв центру розмінування Об’єднаного навчально-тренувального центру, випускник Кам’янець-Подільського військово-інженерного інституту. 27 років військової служби присвятив Збройним Силам України. Пройшов складний шлях від командира взводу розмінування до командира загону. Мав досвід участі в миротворчих операціях. З початку російсько-української війни — учасник АТО/ООС. Неодноразово нагороджений відомчими відзнаками і нагородами.
Його безпосередній командир, начальник центру розмінування підполковник Олег Хоптій каже, що знайомий з підполковником Ковалем досить давно.
— Ми разом служили в Центрі розмінування, дружили близько 10 років. Він на ротаційній основі міняв мене в Афганістані. Знаю його як висококласного спеціаліста, хорошого керівника, досвідченого сапера. Це один із найкращих командирів бойових загонів, які виконують бойові завдання на сході України з розмінування місцевості від вибухонебезпечних предметів та саморобних вибухових пристроїв. За час проходження служби підполковник Коваль створив один із найкращих бойових колективів центру розмінування, — із сумом про втрату побратима підкреслив офіцер.
Близький друг Сергія Коваля Олександр Колос додав, що познайомились вони ще у 1994-му, коли вступили на навчання до Кам’янець-Подільського інженерного училища 27 років тому. Відтоді вони разом.
— Ми дуже дружили. А чотири роки тому Сергій ще й запропонував мені стати хресним батьком їхньої донечки, — пригадує Олександр. — Я погодився, хоч ми і так були, як брати. Сприйняв це за честь. Це велика втрата для нас, для родини і для України в цілому. Він був взірцевим офіцером, справжнім професіоналом, зразком для підлеглих та майстром саперної справи. Ми завжди пам’ятатимемо його усміхненим, щирим, добрим, надійним і справедливим, — запевнив друг ледь стримуючи сльози.
Міський голова Кам’янця-Подільського Михайло Посітко наголосив, що загибель чотирьох українських військовослужбовців 26 березня під Шумами, серед яких і наш земляк Сергій Коваль, та поранення ще двох військових саперів з Кам’янця — це нагадування, що російсько-українська війна триває.
— Звісно, від держави, міста допоможемо сім’ям загиблого, пораненим допоможемо і зробимо все необхідне, що залежить від нас, а іноді й більше. Так само розуміємо, що жодні матеріальні речі, блага не зможуть повернути дружині чоловіка, а дітям батька. Та це наш почесний обов’язок, вдячність і шана за захист від російської агресії.
Поховали підполковника Сергія Коваля на Алеї Слави міського кладовища. Його могила стала 17-ю за сім років війни!
Фото автора
